Читати книгу - "Мати все"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Стас не помітив, як потемніли Лідині очі. Обійняв.
– Ще одна Вербицька, – мовив сумно. – Як назвемо?
– Що це? – прошепотіла вражено.
– Не знаю, із чого й почати… Платона знайшов. Знаю тепер, де він. Навідаємося… Дім будує. Рая його… померла. Народжувала цю крихітку і померла…
– Померла? – відлунням гірким. Наче орієнтир утратила. – Як же так? Чому?
– Пологи передчасні…
– Це не привід. Стегна… Мабуть, стегна завузькі…
– Платон нам донечку віддав…
– Нам?
– Так. Чекав. Сказав: «Я знав, що ти приїдеш, Стасе»… Він… не повернеться, Лідо.
– Чудово!
– Що? – Стас здивовано глянув на Ліду, та вона вже вивільнилася з його обіймів, збуджено ходила навколо стола, гнівно зиркала в кошик.
«Вербицька? Ще одна Вербицька? Яка маячня! Я – Вербицька! Єдина, остання справжня Вербицька, а Платон… Платон – хворий, чужий, зайвий! Не хочу і чути про нього! Хай забирає свій спадок, свою дитину і більше ніколи… ніколи не нагадує мені про… все! Про все, що я хочу забути! Він не Вербицький! І дитина не схожа на мене. На тата не схожа, – брехала собі відчайдушно і вірила в те, вірила. – Як же Стас міг принести в дім Вербицьких ще одне байстрюченя?… Він просто не розуміє. Бо… не знає. І ніколи не дізнається, бо таємниці більше нема. Як не було сиротинця, брехні і страхів. Нема про що говорити. Цього просто не було. Я була з батьками в Африці, потім мама… народила не від тата хворого хлопчика. Така моя правда. Хай хоч убивають – така моя правда. Я – Вербицька! Остання справжня Вербицька… Інших не буде!»
– Лідо… Що з тобою? – запитав Стас.
– Зі мною? Зі мною все чудово. Просто я… Я не хочу чужої дитини. Для таких дітей є… заклади. І там… там відмінно виховують… таких дітей…
Стас ураз спохмурнів. Приголомшено подивився на дружину.
– Лідо… Ти… вибирай слова…
– Ти вибирай, Стасе. Або я… Або…
Стас розсміявся так голосно, що немовлятко прокинулося і заплакало. Дезінфікатор підхопив кошик, пішов до передпокою.
– І як же тебе назвати, красуне моя? – бурмотів собі під ніс.
Ліда вчепилася в стіл і закричала так голосно, як мріяла крикнути всі ці останні дні:
– Ста-а-асе! Повернися!
Стас обернувся і раптом спитав:
– А де Ангеліна?
– Повернися! – кричала-плакала Ліда. – Повернися!
Стас на мить завмер, насупився, ніби сто думок у голові одночасно затанцювали, дістав із кишені ключі від двокімнатної квартири й автівки, кинув на стіл поряд із хірургічним скальпелем. Усміхнувся.
– Та кому ти всралася!
Обхопив обома руками кошик, притис до грудей ніжно і поніс туди, де сонце і зірки всім однаково світять. У вухах лунав голос дивної дівчини з малої Шанівки: «Ви сам із дитиною точно впораєтесь».
– Атож! – хотів крикнути, та глянув на дитинку, прошепотів: – Атож!
Епілог
За тиждень Станіслав Скакун подав заяву на розлучення зі своєю дружиною Лідією Вербицькою й у графі «причини розлучення» по-хуліганськи хотів був написати – «вона – сука!», та згадав, що хоче стати зразковим татусем, що про репутацію треба дбати, бо ще присікаються і не дозволять вдочерити крихітку, і написав просто – «розлюбив», хоча це була така сама неправда, як і те, що Ліда – сука. А ще за тиждень адвокат Поспєлов погодився взятися за справу удочеріння громадянином Станіславом Скакуном доньки Платона і Раї, записану як Олександра Платонівна Вербицька, і Платон на два дні покинув Шанівку, щоб дати на те свою письмову згоду.
Громадянки Лідії Вербицької на судовому процесі щодо розлучення не було, бо на той час уже розпочала стажування у престижній берлінській клініці. Позаочі колеги називали її «Ärztin Аsche», що фактично означало «лікар Попіл», – за рішучість, із якою професорська донька брала в руки скальпель, спалюючи для себе шляхи для відступу. Кмітливі німецькі санітарки завважили, що як звертатися до новенької «фрау Вербицька», а не «фрау лікар» чи просто «фрау Лідія», то пихата панянка обов’язково привітно всміхнеться і покладе санітарці в кишеню євро-два. А портьє готелю, у якому оселилася фрау Вербицька, щовечора з тривогою вклякав біля дверей її номера і прислухався, бо час від часу з-за дверей долинали придушені ридання, і, спираючись на багаторічний досвід роботи і знання людської психології, молив Бога тільки про одне: якщо фрау Вербицька і надумає накласти на себе руки, хай зробить це не на його зміні.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мати все», після закриття браузера.