Читати книгу - "Забуте вбивство"

— Чому ми можемо бути в цьому певні? — запитала Ґвенда.

— Адже бідолашна Лілі Кімбл написала у своєму листі, що вона вже не думає, ніби тіло сховане в льоху, бо Леоні щось побачила, визирнувши у вікно. Тут усе дуже ясно, хіба не так? Швейцарська дівчина визирнула вночі у вікно дитячої кімнати й побачила, що в саду копають могилу. Можливо, вона впізнала й того, хто її копав.

— І нічого не повідомила поліції?

— Моя люба, тоді ніхто не знав про те, що в домі скоєне злочин. Місіс Гелідей утекла з коханцем — це єдине, що дійшло до свідомості Леоні. Мабуть, вона майже не розмовляла англійською мовою. Вона розповіла Лілі, либонь уже значно пізніше, про те, що побачила в ту ніч із вікна, і це підтвердило віру Лілі в те, що в домі було скоєно злочин. Але я не маю сумніву: Едіт Паджет вилаяла Лілі за те, що та базікає дурниці, а швейцарська дівчина погодилася з її думкою і, звичайно ж, не захотіла звертатися до поліції. Іноземці завжди уникають будь-яких стосунків із поліцією, коли перебувають у чужій країні. Тож вона повернулася до своєї Швейцарії й, певно, ніколи більше не згадувала про ту ніч.

Джайлз сказав:

— Якщо вона досі жива, якщо її можна знайти…

— Не виключено, — сказала міс Марпл.

— А як?

— Поліція зробить це набагато краще, ніж ви, — сказала міс Марпл.

— Інспектор Ласт приїде сюди завтра вранці.

— Тоді я, певно, скажу йому — про сходи.

— А про те, що я бачила чи думала, що бачила в холі? — нервово запитала Ґвенда.

— Так, моя люба. Ви вчинили дуже мудро, що досі не казали про це нікому. Дуже мудро. Але тепер, я думаю, час настав.

Джайлз сказав, ретельно добираючи слова:

— Вона була задушена в холі, а тоді вбивця відніс її нагору й поклав на ліжко. Келвін Гелідей увійшов, знепритомнів від підмішаного у віскі наркотика, і його, у свою чергу, вбивця відніс до спальні. Він прийшов до тями й подумав, що це він її вбив. Убивця, певно, спостерігав цю сцену десь зблизька. Коли Келвін побіг до доктора Кеннеді, вбивця забрав тіло, мабуть, заховав його в кущах у кінці тераси й чекав, поки всі ляжуть спати, а коли вирішив, що всі уже сплять, то викопав могилу й зарив тіло. Це означає, що він мусив бути тут, десь біля самого будинку, протягом усієї ночі?

Міс Марпл кивнула головою.

— Він мусив бути — на місці злочину. Я пригадую, як ви сказали, що це важливо. Тепер нам треба поміркувати, хто саме із наших трьох підозрюваних мав для цього найбільше можливостей. Спершу ми візьмемо Ерскіна. Він, безперечно, був на місці злочину. Він сам зізнався, що прийшов сюди з Геленою Кеннеді з пляжу близько дев'ятої вечора. Він попрощався з нею. Але чи справді він попрощався? А що, як натомість він її задушив?

— Але між ними все вже було давно скінчено! — скрикнула Ґвенда. — Дуже давно. Він сказав, що майже ніколи не був наодинці з Геленою.

— Невже ти досі не зрозуміла, Ґвендо, що тепер наш погляд на ті події не може залежати від того, хто щось там сказав.

— Я дуже рада, що ви самі дійшли такого висновку, — втрутилася з розмову міс Марпл. — Бо мене трохи стривожило, знаєте, що ви обоє, здавалося, сприймали як актуальні факти те, що вам казали люди. Боюся, я надто недовірлива за своєю природою, але передусім тоді, коли йдеться про вбивство, я беру собі за правило не вірити нічому з того, що мені розповідають, поки це не буде перевірено. Наприклад, я вважаю цілком доведеним той факт, що одяг, спакований у валізу й забраний, був не тим одягом, який могла б зібрати сама Гелена Гелідей, бо не тільки Едіт Паджет повідомила нам, що Лілі їй так сказала, а й сама Лілі згадала про цей факт у своєму листі до доктора Кеннеді. Отже, тут ми маємо факт. Доктор Кеннеді сказав, що Келвін Гелідей вважав, ніби його дружина таємно отруює його наркотиками, і Келвін Гелідей у своєму щоденнику це підтверджує — отже, маємо ще один факт, і дуже цікавий факт, вам не здається? А проте ми не станемо заглиблюватися в ці міркування тепер.

Але я хотіла б наголосити на тому, що дуже багато припущень, які ви зробили, ви зробили, посилаючись на те, що вам було сказано — а цього ніколи не слід робити, хоч би якими вірогідними здавалися вам ці розповіді.

Джайлз дивився на неї, не відриваючи погляду.

Ґвенда, у якої відновився нормальний колір обличчя, пила каву й перехилилася через стіл.

Джайлз сказав:

— А зараз спробуймо пригадати, що казали нам ці троє людей. Спершу розглянемо Ерскіна. Він сказав…

— Даремно ти причепився до нього, — зауважила Ґвенда. — Ти тільки марнуєш час, обговорюючи його, бо тепер він остаточно відпав. Він не міг убити Лілі Кімбл.

Джайлз незворушно провадив:

— Він сказав, що зустрівся з Геленою на кораблі дорогою в Індію й вони закохалися одне в одного, проте не міг примусити себе покинути дружину й дітей, і вони погодилися сказали одне одному «прощавай». А припустімо, усе було зовсім не так. Припустімо, він до нестями закохався в Гелену, а вона не схотіла тікати з ним. Припустімо, він пригрозив убити її, якщо вона вийде заміж.

— Це дуже малоймовірно, — сказала Ґвенда.

— Такі речі трапляються. Згадай, як ти підслухала, що казала йому дружина. Ти списала її слова на ревнощі, але вони могли бути правдивими. Можливо, їй і справді довелося багато витерпіти від нього через його надмірну любов до жінок — можливо, він якоюсь мірою сексуальний маньяк.

— Я в це не вірю.

— Не віриш тому, що жінок він чимось приваблює. А от я думаю, що якісь відхилення Ерскіну властиві. Але продовжу розвивати свої міркування про нього. Гелена розриває заручини з Фейном, повертається додому, одружується з твоїм батьком й оселяється тут. А потім раптом з'являється Ерскін. Він приїздить сюди нібито на літні вакації разом із дружиною. Але то лише привід. Він сам признався тобі в тому, що приїхав побачитися з Геленою. А тепер припустімо, що саме Ерскін був тим чоловіком, який розмовляв із нею у вітальні в той день, коли Лілі підслухала, що вона боїться його: «Я давно вже тебе боюся. Ти божевільний».

А що вона боїться його,