Читати книгу - "Новендіалія"

LAUDATIO. PARS VII

— Давай-но, Вельку, спробуй нас чимось вразити!

Скуйовджений та змарнілий, Вітій похмуро озирнув товариство. Дійсно, працівники Магістрату виглядали нині адептами зневіри, чиї найгірші припущення справдилися вповні. Коли біль заступає сором, а той поступається хіба скорботі, не віриться якось, що подальше може значно погіршити справи. Фелікс ондечки змучено притулився до стіни, позираючи наче з дна колодязя, Мар’ян… Господи, досі шморгає, Мора з тьмяним поглядом, очевидячки, перебуває деінде… Лука — таке враження, що зараз впаде зі стільця, а однак зиркає затято, Горган же дивиться примружено, наче опущена, та не припнута на запобіжник зброя.

Ну та ці двоє бодай щось корисне здійснили, тоді як інші радше метушилися, заламавши руки. Вони, звісно ж, з’ясували, що зловмисники мали в лікарні свою людину — молоду жінку, яка підміняла сестричку на рецепції, але її біографія відстежувалася лише на два тижні назад. Вона була практиканткою з фіктивним резюме, а що лікарня пропонувала малу платню і потребувала людей, то ніхто не подбав те резюме перевірити.

І немовби мало тієї бійні на Веженці, так іще й одержимці вриваються до архіву, і виглядає так, наче саме в тому й була мета всього цього дійства. Принаймні Велько схильний у це вірити… Принаймні лише це припущення змогло висмикнути архіваріуса з його безутішного трансу.

— То що все ж таки зникло? — підштовхнув його Вітій.

Велько, щойно запекло-діяльний, тяжко зітхнув та впав на стільця.

— Рукопис Адріана, — тихо кинув він.

Магістерці перезирнулися.

— Судячи з інтонації, — промовив невсипущий Лука, — це справді зле. Можете пояснити, в чому штука?

Велько поволі обернувся до нього.

— Ну звісно, — буркнув він. — Ти бачив цю «штуку», хлопче. Генеральний план Дракува, виконаний Адріаном Раманте, котрий, безумовно, був найвидатнішим із flagrantes цього міста. Ця «штука» містить у собі такий кавалок енергії, що — була б це вибухівка — нею можна було би висадити в повітря Замок-на-Скелі.

— Наче два кіло нітротолу, еге? — смикнувши плечима, вирік інтерн.

— Які там два… — відмахнувся Теззі, однак тут-таки примружився. — Е… що ти сказав?

Вітій мимохіть усміхнувся. Одне слово лише — і дивовижним чином скорботна процесія перекидається на зграю хортів-звіроловів. Навіть Мар’ян припинив нюняти, а Мора, оце щойно відсутня, нашорошила вуха. Якась прикра магія, на яку спроможні хіба прокляті та шаленці…

— Це… ймовірно, — буркнув Фелікс.

— Не ймовірно — але факт, — підкинувся Велько.

— Але ж, можливо, там були якісь інші… гм, вибухові суміші? — насупилась Мора.

— Декокти з жаби не вибухають, виносячи сходові прогони! — підхопився на ноги Велько. — Нехай Клим негайно піде до Шафраника і…

— Клим лишився на Веженці, — змушений був нагадати Вітій.

Велько одразу ж зажурився, однак віднайдений запал потребував ужитку.

— Тоді я сам…

— Люди… — скривджено мовив Лука, — а ніхто не хоче сказати, про що йдеться?

Товариство розгублено перезирнулося. Велько зітхнув, збагнувши, що ролі речника йому сьогодні не уникнути.

— Ми про вибух в аптеці. Його сила значно перевищувала потужність вибухівки, — Велько прикусив губу. — А оце щойно ми дійшли висновку, що посприяти могло знищення res similis[9] — ну, речі, яка стала помешканням лара… Так буває, коли енергії нема куди подітися… тобто коли немає жодного з moribundi поблизу.

— Ага-а-а… — розумно кивнув Лука. — Тільки е… навіщо це їм? Хіба не простіше, ну, класичною вибухівкою відбутися?

Велько дратівливо зиркнув на нього, мовляв, як же ви мені, невігласи, остобісіли, однак притримав докір, зненацька замислившись про своє. Аж тут нарешті остаточно прокинувся Мар’ян.

— Ти кажеш, карту поцупили, — нахнюплено мовив він. — Тепер ось, виходить, вони мали принаймні ще одну «каляку»…

— Мар’яне, припини! — тиркнув архіваріус. — Ти чудово знаєш, як це називається. Res similis, або ж simulacrum.[10]

— Ну добре, добре, — примирливо звів долоні Мар’ян, — ще одну симулякру. Але, он правду Лука каже, не замість же вибухової шашки її уживати? Створити іншого одержимця — можливо, легко, але який їм з того зиск? І що вони робили з попередньою каля… симулякрою в аптеці?

Вони не знали, ну звісно ж… Хлопці занадто мало ще пропрацювали в Магістраті, аби бути готовими сприймати деякі… ідеї. Вітій перехопив запитальний погляд Теззі, зиркнув на Мору, яка насупилась несхвально, на Фелікса, який раптом задивився у вікно, не бажаючи, очевидячки, брати участь у мовчазній нараді. Горган скептично звів брову, що б це не значило нині. І що йому робити, хто би порадив? Деякі речі краще не знати, певна річ, але ж зараз може йтися про чиєсь життя, і вже досить з нього паскудних таємниць… Вітій зітхнув, відчуваючи раптом якусь нездорову, відчайдушну полегкість.

— Хлопці, для згаданих щойно предметів можливий іще один вжиток.

Лука та Мар’ян звели на нього нашорошені погляди.

— Це не та інформація, яку ми повідомляємо тим, хто працює тут… відносно недавно, але нині, на жаль, з неї може бути практична користь. Велько, давай краще ти. Бо я з тими мудрими термінами знаюся, майже як тут-ось Мар’ян…

Велько кахикнув.

— Ну, коли практична користь… — він зітхнув, зважуючись. — Отже ж так. Маючи належне обладнання, можливо створити анімулу, нікого не вбиваючи. Просто е… просто знищивши симулякр. Наявна в ньому життєва сила перейде до зручного у вжитку амулета, не перетворюючи власника на одержимця, але просто продовжуючи його фізичне існування.

Хлопці зачаровано повідкривали роти.

— То чому ж… — як і слід було сподіватися, підкинувся Лука, — чому ж тоді так не чинити? Стільки приречених, яким іще можна було б допомогти…

Велько розпачливо зиркнув на квестора.

— Якраз через це ми й не говоримо про такі речі, — сумно промовив він. — Але скажімо так: є підстави вважати, що симулякри не просто містять життєву силу, але певною мірою вони живуть. Давні вважали, що лари — духи предків — залишаються з нами з якоюсь певною метою, нібито навіть захищаючи живих… Тому знищення такого предмета — теж ніби убивство. Це правда! — ніяково пересмикнувся Велько. — І нема чого дивитись на мене, як на шаленця!

Лука вперто труснув головою.

— Значить, правда… Коли так, однаково не збагну, чому рештки чиєїсь пам’яті важать більше за людське життя!

Архіваріус сердито пихнув.

— Ну коли попередні аргументи тебе не переконали, то зваж на таке… Душа moribundi мертва — гаразд? — і жодна анімула тут не зарадить. Тепер спробуй-но уявити, як воно живеться з мертвою душею!

Хлопець шоковано витріщився на нього. На якусь мить у нарадній запала гнітюча мовчанка. Вітій, як не силкувався, не міг змусити себе ані підвести погляд,