read-books.club » Сучасна проза » Ваші пальці пахнуть ладаном 📚 - Українською

Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

193
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ваші пальці пахнуть ладаном" автора Валентин Лукіч Чемеріс. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 47 48 49 ... 155
Перейти на сторінку:
Бога – це попри все Катерина Володимирівна побачила якимось внутрішнім зором, відчула якимось шостим почуттям. А вона… вона ж хотіла виховати з любої онуки порядну баришню, а з неї непомітно виросла, прости Господи, артистка!

«За віщо? За які такі мої гріхи Господь мене так суворо покарав, не пославши мені гречну онуку, а якусь там артистку з якогось там… театру тіней…»

…Тоді, на початку ХХ століття, про який ми й мову ведемо, було значно простіше знаходити собі майбутню пару. Адже тоді не треба було – як, приміром, сьогодні – пошуковцям струнких ніжок давати в газети (радіо, телебачення і особливо сайти Інтернету) матримоніальні оголошення типу:

«Ніколай. Надійний, як ПЕНЬ, ніжний, як кульбабка. (Прямо тобі – «божий одуванчик»!) Шукаю подругу». Це ж стільки мороки: напиши (а як воно не пишеться?), передай до редакції чи ще куди там, заплати гроші… А потім чекай, чи будуть відгуки для того «надійного ПНЯ».

Другий пошуковець запевняє, що в нього і на сьомому десятку літ «сухий порох у порохівницях», і він ще, мовляв, ого-го!

Теж спокусливо для представниць прекрасної половини роду людського.

«…Подарую босоніжки і зацілую жіночі ніжки. Добрий любитель жіночих ніжок познайомиться з симпатичною дівчиною, яка отримує насолоду від ніжного масажу ступнів язиком…»

І все.

І вважай, що «масажист» уже має пару.

Ще один, «веселий та хороший», жалкує, що «одружений, а коханки нема і ні з ким раз на тиждень зустрітись, а я веселий і хороший».

«Адам шукає привабливу Єву, яка жадає зривати квіти задоволення».

Інший «квітникар» навіть віршуванням вибухнув:

Вот столичный удалец,

Ел нежирный холодец.

А театр, экстрим, кино

Полюбил давным-давно.

И москвичку полюбил бы,

Может, на прогулку пригласил бы.

Чтоб с жильем и без проблем

   (Губа, виявляється, не з лопушка)

Так семью создать затем.

Просто так, на радость всем.

І це лише частка тих перепон, що їх треба перебороти на шляху до омріяного щастя із стрункими ніжками, які нині доводиться ще й обціловувати…

Це сьогодні – на початку XXI століття, – так складно й морочливо (навіть прозу доводиться заримовувати, хоч ти, приміром, з поезією і не в ладах), а тоді, століттям раніше, все було значно і значно простіше.

Принаймні не треба було порівнювати себе з «пнем» (бодай і надійним). Тоді всього лише треба було знати поезію свого часу, що пізніше буде названа поезією Срібного віку Росії – Северянина, Блока, Бальмонта, Бурлюка, Хлєбникова, Ахматової, Цвєтаєвої, Гумільова, раннього Маяковського…

А знаючи їх, ти вже на коні.

І вже міг запросто знайти собі пару – без матримоніальних оголошень на Інтернет-сайті – якого тоді, між іншим, і не було.

Чим тоді – поезією Срібного віку – і скористався у подібній ситуації молодий студент-юрист Володимир Холодний.

І ось як це сталося…

Частина друга-3

І на випускному вечорі вона познайомилася з Володимиром Холодним

А потім почалася війна, і треба було йти добувати для Росії чиїсь там Дарданелли, що невідомо для чого були потрібні самій Росії

«Кана-аре-ечка жалобно поет…»

У житті гімназистки Віри Левченко 1910 рік став рубіжним і знаковим, тим роком, який круто перемінив її подальше життя.

На випускном балу в актовій залі гімназії Перепьолкіної випускниця Віра Левченко, сімнадцяти літ, гарненька баришня, про яку казали, що вона не від людей, а від Бога, познайомилася зі студентом-юристом Володимиром Холодним – на випускний бал у гімназію для баришень запросили юних хлопців-студентів із гарних, звичайно ж, родин – аби вони вже починали зав’язувати знайомства – а раптом?…

Віра й познайомиться із таким запрошеним студентом на випускному балу жіночої гімназії і невдовзі вийде за нього заміж, і він стане – хоч і в один голос стверджують: про цей шлюб «можна писати і статті, і книги. Він був недовгим. Він був вічним. Це був шлюб двох люблячих людей. Ніколи, навіть у роки своєї найбільшої популярності і слави, коли Віру Холодну оточували юрби поклонників усіх рангів і звань, вона не давала чоловікові приводу для ревнощів…»

Гм-гм…

Все сталося несподівано і непередбачувано (а втім, може, то доля їм така була визначена?).

Збуджені гімназистки, розчервонілі, веселоокі й сміхотливі, навперебій знайомилися із запрошеними на їхній випускний вечір студентами московських вузів – галас, сміх, приємна метушня…

«Незайнятих» хлопців ставало все менше й менше.

– А ти чого, Вірко, стоїш, як неприкаяна? – штовхнула Віру, пробігаючи мимо, одна з товаришок її по навчанню. – Наче ти чужа на балу.

– А що я маю робити? – думаючи своє, запитала дівчина.

– Знайомитись з молодиками, яких для цього й запрошено на наш бал!

– Я-а?

– Авжеж. Чи ти надто горда? Затям, коли гора не йде до Магомета, то Магомет іде до гори. Лови момент! Пам’ятаєш вигук Фауста: «Спинись, хвилино!..» Ось це й настало. Як казали ще давні латиняни: аут Цезар, аут нігіль!

– Або Цезар, або нічого?

– Саме так, подруго. Поквапся, бо не вистачить цезарів. Сама зостанешся. Потім буде пізно.

– Нічого. Як пише Марина Цвєтаєва, «моим стихам, как драгоценным винам, настанет свой черед…»

– Так то ж… Марина. А ти – Вірка.

– Моїм теж настане…

– Раджу все ж не упускати кавалерів…

Подруга побігла, навощеної підлоги під ногами не відчуваючи, а до Віри тієї ж миті підкотився молодик – високий, стрункий, гарний…

– Пардон, мадемуазель! Я щойно почув ваші поетичні рядки: «Моим стихам, как драгоценным винам, настанет свой черед…» Ви пишете вірші, юна московська інфанто?

– Пишу – не пишу, а щойно процитовані рядки не мої, а Маринки Цвєтаєвої.

– Не чув про таку поетесу. А вірші її… вельми… Непогано.

– Весльми непогано, – дещо передражнила його Віра.

– О, так, так. Радий був з вами познайомитись. Дозвольте відрекомендуватися: студент-юрист Володимир Холодний – до ваших послуг!

– Хо-оло-одний? – насмішкувато протягла Віра. – Ой, ой, яке у вас прізвище… холодне. А я люблю прізвища… теплі.

– Для вас я готовий стати Володимиром Теплим.

– О, це вже краще, Володимире, котрий Холодний, а насправді Теплий.

Сміялися. Обоє. Весело і молодо. Віра тоді й не підозрювала, що мине не так і багато часу з дня їхньої першої зустрічі, як його прізвище стане і її прізвищем, і відтоді вона й до кінця своїх днів – а втім, і у вічності теж, – назавжди залишиться Вірою Холодною.

Він був людиною неабиякою, можна б сказати, незвичайною, та й родовід його заслуговує того, щоб розповісти про нього детальніше. Про

1 ... 47 48 49 ... 155
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ваші пальці пахнуть ладаном», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ваші пальці пахнуть ладаном"