Читати книгу - "Марсіянин"

для преси. Усі дев’ять закріплених на стіні телевізорів показували різні канали; на кожному показували стартовий майданчик. Глянувши на монітор свого комп’ютера, вона побачила, що зарубіжні канали показували те саме. Світ затамував подих.

– Повітряний простір.

– Рушай.

– Погода.

– Рушай.

Брюс Ен сидів у їдальні ЛРР разом із сотнями інженерів, які віддали усі сили збиранню «Іриди». Вони дивилися пряму трансляцію на проекторі. Дехто крутився на стільці, не в змозі знайти зручне положення. Інші трималися за руки. У Пасадені було 06:13 ранку, але працівники зібралися всі як один.

– Зв’язок з ВПС.

– Рушай.

– Наведення.

– Рушай.

За мільйони кілометрів від них екіпаж «Гермесу» зібрався навколо сидіння Йогансен. Вони не зважали на двохвилинну затримку передачі. Вони нічим не могли зарадити, і в їх участі не було потреби. Йогансен уважно дивилася на екран, хоч він і показував лиш силу аудіосигналу. Бек сплітав і розплітав руки. Фоґель стояв нерухомо, опустивши погляд на підлогу. Спочатку Мартінез молився пошепки, а тоді зрозумів, що критися ні до чого. Командир Льюїс стояла окремо від усіх, склавши руки на грудях.

– Вантаж.

– Рушай.

– Оператор носія.

– Рушай.

– Г’юстон, говорить Старт, усі системи готові.

– Зрозумів, – сказав Мітч, глянувши на зворотній відлік. – Говорить Центр, плануємо запуск за розкладом.

– Зрозуміли вас, Г’юстон, – сказав Старт. – Запуск за розкладом.

Щойно годинник показав «-00:00:15», телеканали отримали те, на що чекали. Диспетчер почала вести відлік уголос.

– П’ятнадцять, – сказала вона. – Чотирнадцять… тринадцять… дванадцять… одинадцять…

Тисячі людей на мисі Канаверал зібрались у найбільший натовп, який коли-небудь приходив подивитися на запуск непілотованого апарата. Вони прислухалися до голосу диспетчера відліку, який лунав над трибунами.

– Десять… дев’ять… вісім… сім…

Річ Пернел, що з головою поринув у свої розрахунки орбіт, втратив відчуття часу. Він не помітив, як його колеги перейшли до великої кімнати для зустрічей, де встановили екран. Десь під купою інших думок ворухнулося усвідомлення того, що в кабінеті стало незвично тихо, але на тому все й скінчилося.

– Шість… п’ять… чотири…

– Початок запалювання.

– Три… два… один…

Затискачі відпустили ракету, і вона спочатку повільно, а тоді чимдалі швидше полетіла вгору, овіяна клубами диму й вогню. Натовп вітав її криками.

– …і є відрив апарата «Ірида», – сказала диспетчер відліку.

Поки ракета підносилася до неба, Мітч не мав часу підвести погляд на головний екран.

– Кут нахилу? – гукнув він.

– Нахил нормальний, Центр, – почулася негайна відповідь.

– Курс? – спитав він.

– На курсі.

– Висота тисяча метрів, – сказав хтось.

– Точка безпечного переривання, – гукнув ще хтось, вказуючи, що тепер корабель за потреби можна було спрямувати в Атлантичний океан.

– Висота тисяча п’ятсот метрів.

– Початок розвороту.

– Невелика вібрація, Центр.

Мітч глянув на диспетчера набору висоти.

– Повторіть?

– Легка вібрація. Система наведення компенсує її.

– Стежте за цим, – сказав Мітч.

– Висота дві тисячі п’ятсот метрів.

– Розворот завершено, двадцять дві секунди до відділення першого ступеня.

•••

Під час розробки «Іриди» в ЛРР враховували вірогідність катастрофічного збою на етапі посадки. Замість звичайних раціонів, більшу частину припасів складали кубічні шматки багатої на білок маси, які залишились би їстівними, навіть якби «Ірида» не змогла застосувати надувні балони й вдарилась об поверхню на неймовірній швидкості.

Оскільки «Ірида» була непілотованим запуском, обмеження на прискорення не було. Вміст апарата міг витримати перевантаження, які не пережила б жодна людина. Але, хоч у NASA і випробовували білкові кубики на опір екстремальним перевантаженням, вони не проводили таких досліджень за умов вібрації. Якби вони мали більше часу, то вони б їх, звісно, провели.

Невинна трясучка, спричинена незначним порушенням рівноваги паливної суміші, розметляла вантаж. «Ірида», міцно закріплена під аеродинамічною капсулою нагорі ракети, трималася міцно, але білкові кубики всередині неї – ні.

На мікроскопічному рівні, білкові кубики складалися з твердих шматочків їжі, замішаних у густій рослинній олії. Ці шматочки стислися більш, ніж удвоє, в той час, як на олію вібрація майже не подіяла. Це значно змінило відношення твердих часток до рідини, через що уся суміш стала поводитись, як рідина. Цей процес, відомий під назвою «зрідження», перетворив тверді білкові кубики на рідку гущу.

Раніше в цьому відділенні не залишалося вільного місця, але тепер стиснута гуща мала простір для хлюпання.

Вібрація також порушила рівновагу вантажу, притисши гущу до стінки відділення. Це переміщення ваги лиш поглибило більшу проблему, і вібрація стала наростати.

•••

– Вібрація посилилася, – доповів диспетчер набору висоти.

– Наскільки? – спитав Мітч.

– На більше, ніж хотілося б, – сказав той. – Але акселерометри її виміряли, а комп’ютер наведення обчислив новий центр маси і підбирає тягу двигунів, щоб протидіяти їй. Поки що нічого страшного.

– Повідомляй про все, – сказав Мітч.

– Тринадцять секунд до відділення ступеня.

Неочікуваний зсув ваги не призвів до катастрофи. Усі системи були розраховані на найгірші випадки; кожна чудово впоралася зі своїм завданням. Корабель продовжив вихід на орбіту, лиш злегка виправивши курс, який автоматично вирахувала складна програма.

Перший ступінь відпрацював своє паливо, і ракета якусь частку секунди летіла за інерцією, поки болти кріплень ступеня самознищувалися. Тепер порожній ступінь відпав від корабля, в той час як двигуни другого ступеня готувалися до запалювання.

Потужні сили зникли. Білкова гуща вільно літала в контейнері. За дві секунди вона б відновила свою форму й затверділа. Але їй випало лиш чверть секунди.

Коли запрацював другий ступінь, корабель шарпнуло з неймовірною силою. Прискорення, якому більше не протидіяла мертва вага першого ступеня, було неабияким. Триста кілограмів гущі врізалися в задню стінку контейнера. Удар припав у край «Іриди», в місце, далеке від того, де мав лежати вантаж.

Хоч «Ірида» і трималася на п’яти великих болтах, сила удару лягла на один-єдиний. Болт був створений протистояти чималим навантаженням; він один міг тримати всю вагу апарата. Але він не міг витримати раптовий удар незакріпленої трьохсоткілограмової маси.

Болт зрізало. Тягар ліг на решту чотири. Оскільки початковий поштовх минув, їхнє завдання було суттєво легшим за те, яке мав їхній полеглий товариш.

Якби команда контролю мала досить часу на звичайні перевірки, вони помітили б незначний дефект одного з болтів. Цей дефект його трохи послабив, хоч це і не могло би призвести до негараздів на звичайній місії. Але й тоді вони замінили б його на непошкоджений.