Читати книгу - "Усі їхні демони, Поліна Кулакова"

— Мам?

Діма залив пакетик чаю окропом і підійшов до матері, яка саме прикурювала цигарку.

— Усе добре?

— Не знаю, — прошепотіла вона.

Підпалена сигарета зашкварчала, у темному вікні віддзеркалився червоний вогник. З попільнички на підвіконні вже пересипалося. Сірий попіл й кілька розтовчених недопалків лежали на зіжмаканому конверті. Проте Анжела не зважала. Вона повільно й глибоко затягнулася, потім випустила густу хмарку диму й нарешті повернулася обличчям до сина. Діма побачив, що мама заплакана.

— Приходили з соціальної служби. Хочуть вас забрати в дєтдом...

— Що? Куди забрати?! — скрикнув хлопець.

Анжела знову затягнулася й несподівано розсміялася на видиху. Але це був геть не щасливий сміх. Так регочуть люди у відчаї, коли їхній світ руйнується, попереду ж зяє хіба чорнота безвиході — очі палають, губи розтягуються на божевільний вищир, а руки тремтять так, що годі ними втримати реальність. Цигарка випала з її пальців й покотилася холодною плиткою підлоги.

Діма відсахнувся. Анжела звела ногу й хатнім капцем розчавила недокурену, майже цілу цигарку. Тоді підвелася, рвучко розчахнула холодильник й уже за мить перехилила чвертку горілки прямо з пляшки. Кожен ковток лунав нестерпно гучно серед нездорової тиші їхньої квартири.

— Я думав, ти зав’язала, — розчаровано буркнув Діма та пішов пити чай у свою кімнату.

Ага, він думав! Чудес не буває. Кілька днів без випивки — не гарантія, що людина раптом позбулася залежності. Це радше природна пауза між тривалими запоями... щось штибу того, коли з’їдаєш величезну пачку чіпсів на голодний шлунок, тебе починає нудити від солоного хімічного смаку, потім болить у ямці під ребрами, допікає печія — і присягаєшся більше ніколи-ніколи не їсти клятих снеків. Та минає кілька днів, нудота давно кудись поділася, шлунок теж не турбує, ти сідаєш пити прохолодне пиво й миттю ловиш себе на думці, що непогано б чимось похрумтіти. Йдеш у магазин, купуєш чіпси і смієшся — «ніколи не кажи ніколи».

Гірке зневір’я встромило у Дмитрове серце ніж, змусивши хлопця зіщулитися. Він поставив горня на стіл. Сів. Тоді зірвався й затраснув міжкімнатні двері так, що зі стіни посипався шматками тиньк. Повернувся до столу й важко сповз на стілець. Зі спинки стільця ковзнув на підлогу зіжмаканий учорашній одяг.

— Привіт, — озвалася Леся. — Ти чого знову злий?

Дівчинка вмостилася на підлозі біля ліжка й малювала щось кольоровими олівцями в альбомі. Лада згорнулася кошлатим рудим клубком на постелі й тихенько посопувала.

Діма не відповів.

— Ти вже знаєш? — не вгавала мала. — Сьогодні тьотя приходила, перевіряла, як ми живемо... потім мама дуже сварилася з татом Вітею. Він знову пив горілку, але зараз спить.

— Заткнися! — гаркнув брат й утупився у свій смартфон.

У стрічці фейсбука саме вигулькнув репост — поліція затримала підозрюваного в подвійному вбивстві на Бистриці. Діма перейшов за посиланням, проте нічого нового з невеличкої статті, написаної з одруківками, не дізнався: підозрюють колишнього афганця й ветерана АТО Топольного Михайла.

Леся прискіпливо дивилася на старшого брата. Нервовий, похмурий... усе як завжди. А вона так сподівалася, що коли він повернеться додому, щось зміниться. Гадала, що вони якщо й не гратимуться більше паперовими дорогами і пластмасовими модельками машин, котрі, до речі, припадають пилом у шафі, то хоча б розмовлятимуть частіше. Але Діма повернувся таким як був протягом останніх двох років — злим та замкнутим.

Після того, як інспекторка Юля перевіряла їхній дім, Анжела довго розмірковувала, а потім повідомила Віктору, що він мусить з’їхати. Звісно, той відреагував агресивно — здійняв скандал, розмахував руками, сипав погрозами, добірною лайкою. Волав так, що Лесі знову довелося затуляти вуха руками. Коли ж батьки вкотре побилися, вона дістала образок і як заведена почала читати молитву.

Зрештою Вітя заспокоївся. Відібрав в Анжели останні двісті гривень і пішов по горілку, а як повернувся, дружина сиділа на кухні й курила. Більше вони не розмовляли.

Раптом Леся здригнулася — до них знову хтось прийшов. Спочатку було грюкання у двері, а тоді залунали голоси.

— Знов ця дура, — кинув Діма й демонстративно закотив очі.

Він мав на увазі сусідку.

Лада прокинулася й настовбурчила вуха, Леся відклала олівці й підвелася з підлоги.

— Не ходи туди, — наказав Діма сестрі, але мала його не послухала.

Вона навшпиньки підійшла до дверей, ухопилася за клямку й ледь-ледь прочинила їх. Крізь шпарину Леся побачила маму та бабу Марію. Жінки знову сварилися...

— Бігом дєньгі віддай! Я то так не лишу!

Сусідка насувалася на Анжелу. Руки в боки, погляд з-під лоба. Обличчя старої перекосилося від люті, проте Анжела, яка вже встигла випити, стояла без емоцій.

Лада загарчала, зістрибнула з ліжка, підскочила до Лесі й так застигла, просунувши кошлату голову крізь щілину. Шерсть на загривку стояла сторчма.

— А чого ж ти йому сьогодні знову наливала? — спокійно поцікавилась Анжела. — Треба було забирати борг, якщо клієнт з баблом приперся!

— Не умнічай! Я сказала — давай дєньгі!

Баба Марія вхопила Анжелу за барки й щосили шарпнула. Тоді розмахнулася й знову зацідила в обличчя. Анжела позадкувала, лайнувшись. З великої кімнати вийшов Віктор.

— О, то він ще на ногах?! — сусідка огидно загиготіла. — Алкаш грьобаний!

І тут заголосила вже Леся. Від вереску сестри Діма кинув телефон й зірвався на ноги. Підскочивши до неї, рвучко розчахнув двері.

— Як же ви всі мене задрали!

Вітя налетів на сусідку. Спочатку просто шарпнув її за руку. Коли ж баба замахнулася кулаком і на його пику, щосили торохнув її по голові. Сусідка розтяглась підлогою.

Анжела застогнала і з ненавистю сплюнула:

— Пішли всі нахуй з мого дому!

Вітя розвернувся на жінчин голос й уже посунув було на неї з кулаками, проте жінка встигла заскочила до вітальні й зачинилася там.

Він загарчав як звір.

— Це і мій дім, суко!

З підлоги люто обізвалася баба Марія:

— Мій синок посадить тебе в два шчьота, алкаш кончений!

Сусідка припустилася помилки — необачно простягла руку й смикнула оскаженілого Вітю за рукав. Коли він обернувся до причепи, Діма побачив очі вітчима, налиті кров’ю, та його лице, перекошене моторошною демонічною гримасою — зараз буде бійня.

Вітя й справді кинувся у напад. Спочатку кількома потужними ударами поцілив