Читати книгу - "Трагедія в трьох діях, Агата Крісті"

То що сталося з вашою дружиною? Якщо вона ще жива, чому ніхто нічого про неї не знає? Якби ви жили окремо – ситуацію могло б виправити розлучення. Якби ваша дружина була католичкою або жінкою, яка засуджує розлучення, то просто було б відомо, що вона живе окремо.

Та є дві трагедії, для яких закон не має рішень. Або ваша дружина відбуває довічний термін у в’язниці, або лежить у психіатричній лікарні. За таких умов ви не могли б отримати розлучення, а якщо все відбулося, коли ви були ще дуже молодим, про це міг ніхто й не знати.

Якщо нікому не відомо про вашу дружину, ви можете одружитися з міс Літтон-Ґор, нічого їй не розповідаючи. Але уявімо, що одна людина все-таки знає, – уявімо, що це друг, який був поряд усе життя. Сер Бартолом’ю був шанованим і чесним лікарем. Він міг із розумінням ставитися до ваших романів чи безладних стосунків, але не мовчав би, якби ви надумали втягти в своє двоєженство молоду дівчину, яка нічого не підозрює.

Отже, щоб одружитися з міс Літтон-Ґор, необхідно було спершу усунути сера Бартолом’ю Стренджа.

Сер Чарльз розсміявся.

– А старий милий Беббінґтон? Він теж про все знав?

– Спершу я так вважав. Але потім мені не вдалося знайти підтверджень цій теорії. До того ж я не усунув свій камінь спотикання. Навіть якщо ви додали нікотин у коктейль, ви не могли бути певні, що він потрапить до рук конкретної людини.

Я бився і не міг з цим розібратися. Та випадкове слівце міс Літтон-Ґор пролило світло на цю ситуацію.

Отрута не призначалася конкретно Стівену Беббінґтону. Вона призначалася будь-кому з присутніх, за винятком трьох осіб: міс Літтон-Ґор, якій ви вручили неотруєний коктейль, вас самого та сера Бартолом’ю Стренджа, який не пив коктейлів.

Містер Саттертвейт вигукнув:

– Яка нісенітниця! Який у цьому сенс? Жодного!

Пуаро повернувся до нього, і в його голосі чувся тріумф:

– А от і ні. Сенс був, хоч і дуже дивний. Досі я стикався з таким лише раз. Убивство Стівена Беббінґтона було лише генеральною репетицією.

– Що?

– Так, сер Чарльз – актор. Тож керувався акторськими інстинктами. Він намагався прорепетирувати вбивство, перш ніж скоювати. Він не отримав би жодної користі від смерті будь-кого з цих людей, і до того ж, як ми з’ясували, довести, що він отруїв конкретну людину, було неможливо. Що ж, друзі, генеральна репетиція пройшла добре. Містер Беббінґтон помирає, і ніхто не підозрює нічого недоброго. Серу Чарльзові лишається самому висловити підозри, і він дуже задоволений тим, що ми не сприймаємо їх всерйоз. Підміна склянки теж пройшла успішно. Власне, він упевнений, що «прем’єра» матиме успіх.

Як ви знаєте, події почали розгортатися трохи інакше. У другому випадку лікар одразу запідозрив отруєння. В інтересах сера Чарльза було наголошувати на смерті Беббінґтона. Смерть сера Бартолом’ю мали вважати наслідком першого вбивства. Увага має бути прикута до вбивства Беббінґтона, а не до того, які існують мотиви для вбивства сера Бартолом’ю.

Але дечого сер Чарльз не врахував. А саме надзвичайної спостережливості міс Мілрей. Секретарка знала, що її начальник проводить хімічні досліди у вежі в садку. Міс Мілрей оплачувала рахунки за оприскувач для троянд і розуміла, що велика кількість його кудись дівається. Прочитавши, що містер Беббінґтон помер від отруєння нікотином, вона швидко зрозуміла, що сер Чарльз видобув чистий алкалоїд з розчину для троянд.

Міс Мілрей не знала, що робити, бо, з одного боку, з дитинства знала містера Беббінґтона, а з іншого – була закохана – глибоко і віддано, як уміють негарні жінки, – у свого роботодавця.

Зрештою вона вирішує знищити хімічний агрегат сера Чарльза. Сам він був настільки впевнений в успіху своєї справи, що навіть не подумав про це. Вона поїхала в Корнуолл. Я – за нею.

Сер Чарльз знову розсміявся. Зараз актор більше, ніж будь-коли, був схожий на джентльмена, який гидливо дивиться на щура.

– Хімічний агрегат? Ото й усі ваші докази? – зневажливо запитав чоловік.

– Ні, – сказав Пуаро. – Ще є ваш паспорт, де вказано, коли ви покидали Англію й поверталися туди. А також той факт, що в психіатричній лікарні графства Гарвертон лікується жінка на ім’я Ґледіс Мері Дуррен, дружина Чарльза Дуррена.

До цієї миті Еґґ сиділа нерухомо, неначе застигла. Але тепер вона заворушилася. Вона видала зойк, майже стогін.

Cер Чарльз зверхньо повернувся.

– Еґґ, ти ж не віриш жодному слову цієї абсурдної історії?

Він розсміявся. Простягнув до неї руки.

Еґґ повільно йшла вперед, як загіпнотизована. Її очі благально і змучено дивилися на коханого. Не встигнувши дійти до нього, вона захиталася, ковзнула поглядом сюди й туди, шукаючи підтримки.

Потім вона, заридавши, впала на коліна перед Пуаро.

– Це правда? Це правда?

Детектив поклав руки їй на плечі, спокійно та м’яко.

– Так, мадемуазель, це правда.

Раптом ридання Еґґ стали гучнішими за решту звуків.

Сер Чарльз умить постарів. Його обличчя стало лицем старого чоловіка, хитрого сатира.

– Чорт вас забирай, – промовив він.

Іще ніколи за всю його акторську кар’єру ці слова не виходили з його рота з такою люттю.

Потім він розвернувся й вийшов із кімнати.

Містер Саттертвейт зірвався зі стільця, але Пуаро похитав головою, продовжуючи гладити невтішну Еґґ.

– Він утече, – сказав Саттертвейт.

Бельгієць похитав головою.

– Лише обере, як піти зі сцени. Повільно – на очах усього світу – чи швидко.

Двері прочинилися, і хтось увійшов. То був Олівер Мендерз. Від насмішкуватого виразу обличчя не лишилося й сліду.

Молодик був дуже блідий і засмучений.

Пуаро схилився над дівчиною.

– Дивіться, мадемуазель, – м’яко промовив він. – Ваш друг приїхав, щоб забрати вас додому.

Еґґ підвелася. Вона затуманеними очима глянула на Олівера, зробила до нього непевний крок.

– Олівере… Відвези мене до мами. О, відвези мене до мами.

Той обійняв її й повів до дверей.

– Так, люба, я тебе відвезу. Поїхали.

Ноги Еґґ так тремтіли, що вона ледве йшла.

Їй допомагали Олівер і містер Саттертвейт. Біля дверей вона опанувала себе і високо підвела голову.

– Зі мною все добре.

Пуаро зробив знак, і Олівер Мендерз повернувся до кімнати.

– Будьте з нею лагідні, – сказав детектив.

– Буду, сер. Вона для мене найважливіша за всіх на світі, ви ж і сам це знаєте. Любов до неї зробила мене ущипливим і цинічним. Але тепер усе