Читати книгу - "Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин"

- Тоді ходімо! - сказав Артур і перший пішов у напрямку свіжого гірського вітру.

За Артуром слідом кинулась Софія. Вони розділилися. Дея у кілька стрибків всіх випередила. Артур йшов понад проваллям, а дівчина пішла попід скелею. Вони уважно роздивлялись все навколо.

Софія дуже ретельно оглядала кожен камінь, кожну тріщину у скелі. Але марно! Квітки не було ніде. Якби Дея чи Артур знайшли едельвейс, то вже б покликали її.

Софія втомилась і була дуже розчарована. Вона сіла, притулившись до скелі спиною.

- Що тепер? - приголомшено запитала вона саму себе.

Але раптом дівчина знову почула, мов зсередини, отой дивний сріблястий дзвін. Це примусило її встати й піти далі. Софія наблизилась до місця, над яким виднівся чималий виступ. І саме тут вона відчула, що таємничий звук став гучнішим. Це підказувало їй, що едельвейс десь поруч. Але ж де?! Над собою Софія бачила лише сірі кам’яні брили. Та враз, дослухавшись до внутрішнього голосу, Софія відбігла від скелі трохи далі. І диво! Вона побачила, як із-за найбільшої кам’яної брили на виступі підіймалося легке сяйво!

- Ходіть сюди! - покликала вона друзів.

Артур і Дея підбігли до дівчини.

- Ти таки знайшла його! - вигукнув Артур, також помітивши сяйво.

Та Дея довго радіти Софії й Артуру не дала.

- Світло квітки стає слабшим, - відразу помітила вона. - Часу обмаль. Чи є ідеї, як будемо діставати едельвейс?

І справді, поміркувати було над чим. Адже, оглянувши скелю у тому місці, вони помітили, що поверхня майже гладка. Лише де-не-де були заглибини чи тріщини, за які можна було б хоч якось зачепитися. А до виступу, де знаходився чарівний едельвейс, було метрів десять заввишки.

Хлопець підійшов і спробував підтягнутися, зачепившись руками за найближчу до нього тріщину у скелі. Кілька разів ноги зісковзували й він зривався на землю. Але хоч і не з першої спроби, йому все ж вдалося забратися трохи вище. Артур поступово піднявся ще на кілька метрів. Та до квітки було ще доволі далеко.

Раптом Дея і Софія почули від нього:

- Є хороша новина. З цього місця йде ледь помітна стежка, якщо її так можна назвати. Скоріше смужка. Але якщо прихилитись до скелі, то нею можна поволі пересуватися. Вона веде догори плавно, ніби навскоси. Так можна піднятися хоч трохи вище до едельвейса.

- Тільки трохи ближче? - перепитала Дея.

- Так. Потім вона обривається. А вище, до того виступу, з якого йде сяйво едельвейса, мені не дотягнутися.

- Але я зможу! - вигукнула Софія

Всі подивились на неї.

- Якщо я зможу забратися на скелю, то потім по тій стежці ми вдвох піднімемось вище. Тоді Артур мене підсадить, куди потрібно. А потім допоможе спуститись.

- Непогана ідея! - сказав хлопець і нарешті посміхнувся.

- Ми вдвох допоможемо тобі вилізти на скелю, - озвалась Дея. - Я підставлю тобі спину знизу. А зверху дасть руку Артур.

- Дякую! Я готова! - натхненно вигукнула Софія.

- Якщо готова, то вперед, - спокійно озвалась вовчиця і лягла на землю, підставляючи дівчині спину.

Софія, спираючись на скелю, обережно стала на спину вовчиці. Дея повільно піднялась. А оскільки вона була достатньо великою, то дівчина, тепер дотягнулась до руки Артура. Тримаючись за руку хлопця, вона, переставивши ногу на єдиний виступ, рвучко піднялась догори. На мить Софія опинилась зовсім поруч із хлопцем. Вона відчула, як почервоніла:

- Як тепер? Де та стежка-смужка? - швидко запитала вона Артура, щоб приховати хвилювання.

- Та ось же - показав він. - Я піду перший. Обиратиму більш безпечні місця, щоб ми ступали на них, - озвався Артур.

Прихилившись якомога щільніше до стіни, вони почали поволі пробиратися ближче до едельвейса вздовж стежки. Час від часу Артур підказував Софії, як краще рухатись, куди поставити ногу. Дівчина намагалась вправно справлятись із незвичним маршрутом. А оскільки вона була легкою і спритною, їй це вдавалося. Крок за кроком Софія й Артур наближалися до мети.

Сяйво едельвейса було уже зовсім близько. Софія задивилась на нього, на мить втративши пильність. Раптом вона незграбно хитнулася, втративши рівновагу, і ледь не полетіла вниз! На щастя, Артур зумів миттєво відреагувати й притримати її однією рукою.

- Дякую, - видихнула дівчина.

Софія добряче злякалася.

- Будь обережною, ми майже дісталися до квітки, - відповів Артур.

І справді, за кілька хвилин чарівний едельвейс був просто у них над головами. Адже сяйво йшло з-за того великого виступу, який був у скелі над ними. Саме на той виступ Артур і мав допомогти забратися дівчині.

- Мені треба тепер тебе підняти, - сказав Артур, намагаючись не показати свого хвилювання.

- Так, я готова. Казала ж Дея, у нас мало часу, - озвалась дівчина.

Артур підхопив її та допоміг підтягнутися і забратися на камінь. Опинившись там, дівчина знову побачила перед собою ту неймовірно прекрасну квітку.

- Едельвейс так схожий на зорю, що сяяла тоді уві сні, - подумала Софія.

Вона обережно взяла квітку в руки, озвавшись до хлопця:

- Едельвейс вже у мене. Він неймовірний!

Потім Софія за допомогою Артура спустилася. Дівчина тримала у руці ніжну білу квітку-зорю, відчуваючи дивний трепет у душі.

Артур і Софія почали спускатися тим самим шляхом донизу. І тепер все обійшлося без пригод.

Унизу їх чекала Дея:

- Мерщій до порталу. Сяйво меркне щохвилини, - зауважила вовчиця і першою побігла до стежки, що вела на вершину гори.

Софія та Артур помчали слідом. В цей час дівчина повторювала про себе, мов заклинання:

- Ми встигнемо! Ми знайшли квітку. Дістали її. Тепер просто не можемо не встигнути!