read-books.club » Публіцистика » Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський 📚 - Українською

Читати книгу - "Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський"

61
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Як Україна втрачала Донбас" автора Денис Казанський. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 46 47 48 ... 76
Перейти на сторінку:
від нелегітимності органів центральної влади та інших питань, піднятих в Ультиматумі «Народного ополчення Донбасу». Нам важливо провести нашого оратора на сцену і підняти справді важливі питання, від яких залежить безпека жителів області і саме наше життя», — повідомляли «губарєвці» у своєму пабліку 28 лютого.

Незважаючи на погрози та ультиматуми Губарєва, влада за фактом зробила все, щоб надати йому трибуну. Усе виглядало так, ніби мітинг був організований спеціально для того, щоб Губарєв у підсумку захопив над ним контроль.

«1 березня трапився той самий мітинг на площі Леніна, з якого у Донецьку все почалося. Я був категорично проти цього мітингу і посварився тоді з Богачовим, який був його організатором. Губарєв не приховував, що буде скидати владу і готується оголосити себе народним губернатором, тому його плани керівництву Донецька були відомі. Я кричав у кабінеті в Богачова: «Якого біса ви це робите! Ви ж для нього збираєте натовп!». Але Богачов поводився, наче захоплений ідіот. Усю весну 2014 року він так і не зміг визначитися, за Україну він або проти, і намагався всидіти на двох стільцях. Якось я прямо запитав його на нараді: яка твоя позиція? Мою ти знаєш, я не хочу, щоб тут була Росія. А ти за кого? Скажи хоча б не публічно нам тут, щоб ми знали. Але він так і не сказав. Уникнув відповіді», — розповідає Максим Ровінський.

Секретар Донецької міськради Сергій Богачов вважався людиною «сім’ї». І ця обставина також змушує сумніватися в тому, що «захоплений ідіотизм» Богачова був випадковістю. Під час протистояння у Києві секретар міськради залякував донецьке населення автобусами з «Правим сектором» і робив усе, щоб ситуація досягла кипіння. А 1 березня, незважаючи на застереження колег, розпорядився привезти у центр Донецька велику кількість людей і тим самим підіграв проросійським радикалам. Масовку, яку Губарєв не зміг би зібрати самостійно, за нього зібрала донецька влада.

У день мітингу план Губарєва спрацював. 1 березня разом із кількома сотнями своїх людей він приїхав на площу Леніна. Частково його група складалася з громадян Росії. Ще в останніх числах лютого у соціальних мережах почали з’являтися заклики до жителів прилеглих до України російських областей їхати в міста на півдні та сході України під виглядом туристів для участі в повстанні проти української влади. На Донбас приїжджали переважно з сусіднього Ростова.

У цьому місті відправкою росіян в Україну займався активіст «Євразійського союзу молоді» Володимир Прокопенко, що раніше приїжджав до Донецька на «російські марші», а також ще один відомий ростовський євразієць, друг і соратник Павла Губарєва — Олександр Проселков (пізніше він обійме посаду «заступника міністра закордонних справ» самопроголошеної ДНР, а влітку 2014‑го буде вбитий невідомими в тилу у бойовиків).

Мітинг почався як пересічна акція, організована місцевою владою. На сцену вийшов Сергій Богачов, який закликав вшанувати пам’ять загиблих у Києві і «зраджених владою» бійців «Беркуту». Натовпу промова Богачова відверто не подобалася. Було чутно крики та свист. Хтось обурено вигукував із натовпу: «Ви ж самі їх і зрадили!».

У якийсь момент група «губарєвців» рушила до сцени від будівлі Мінвугілля, де вона збиралася спочатку. Однак на сцену Губарєва регіонали пускати не захотіли. Зав’язалася коротка бійка, в якій прибічникам Павла вдалося взяти гору. Боротьба йшла прямо на очах у натовпу, який обурено кричав і вимагав, щоб оратора пропустили та дали йому слово. Невиразні та беззмістовні промови регіоналів явно не відповідали настрою людей. Присутні жадали більш радикальних дій та закликів.

Коли Губарєв узяв мікрофон і почав вигукувати тези, за день до того озвучені ним у міській раді, натовп відгукнувся радісним ревінням. Губарєв добре знав, чого чекають від нього присутні. У цей час у Криму вже перебували російські війська, і проросійськи налаштовані жителі Донецька, розігріті заявами чиновників та пропагандою у ЗМІ, розраховували на появу «зелених чоловічків» і на Донбасі. Зі сцени «командир народного ополчення» оголосив нову українську владу нелегітимною, закликав провести референдум про самостійність Донецької області і вимагати її приєднання до Росії. Після цієї промови один із соратників Губарєва запропонував натовпу «вибрати його народним губернатором».

В одну мить нікому не відомий 30-річний донеччанин злетів на вершину слави та перетворився на лідера проросійського руху Донецька. Губарєв не був гарним оратором, але сказав рівно те, що у той момент хотіли почути прихильники Партії регіонів та Януковича. І масовка на площі одразу ж висловила готовність піти за новим вождем.

ЗАХАРЧЕНКО ПРОТИ СЕПАРАТИСТІВ

Але такий сценарій розвитку подій подобався у Донецьку далеко не всім. Поки Губарєв збирав людей та готувався до ролі «народного губернатора», у місті набирала силу інша структура з довгою та незграбною назвою «Донецьке міське громадське формування з охорони громадського порядку та державних кордонів». Для простоти її учасники називали себе «народними дружинниками», а своєю метою проголосили допомогу правоохоронцям. Лідером дружинників був відставний міліціонер Ігор Мельников, а одним із найближчих його помічників — майбутній лідер бойовиків так званої ДНР Олександр Захарченко.

Організація Ігоря Мельникова виникла ще до початку революційних подій. Відроджувати «добровільні народні дружини» у Донецьку раптом вирішили влітку 2013 року. Перший районний штаб дружинників був відкритий у червні в Кіровському районі міста, про що тоді повідомила прес–служба Донецького МВС. Ігор Мельников став начальником міського штабу.

Чи передчувала влада вже тоді, що незабаром дружинники можуть знадобитися їй у ролі «тітушок»? Чи створювалися ці формування з охорони громадського порядку з прицілом під конкретні події (можливу революцію), або просто так, про всяк випадок — не зрозуміло. Жодних доказів щодо цього у нас немає, тому не будемо займатися конспірологією. Проте, факт залишається фактом — дружинники не обмежилися охороною порядку на вулицях. Незабаром у них з’явився перший привід узяти участь у політичній акції. Після інциденту у Врадіївці (там кілька співробітників МВС зґвалтували та намагались убити місцеву жительку, після чого в селищі почалися акції громадянської непокори) по всій Україні прокотилися мітинги проти міліцейського свавілля. На противагу їм Мельников та його люди вирішили організувати у Донецьку акцію на підтримку міліції.

«У зв’язку з останніми подіями у Києві, коли співробітники міліції постійно опиняються в реальній небезпеці, на них нападають, ми вирішили під Донецькою облрадою виступити на захист правоохоронців», — заявив Мельников. Анонсована акція відбулася 18 липня. На мітингу використовувалися політичні гасла — дружинники стояли з плакатами «Геть провокаторів від Свободи та УДАРу» і критикували опозицію.

1 ... 46 47 48 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський"