Читати книгу - "Будинок не для щастя, Олександра Малінкова"

      Глава 36.

      Арт.

      Коли повернулися з Аліною додому, дістав з багажнику наші речі й поніс до своєї частини будинку.

- А-а? - Поглядом запитала вона, заціпенівши на порозі.

- Та досить вже! Набігалася! - Буркнув намагаючись відліпити від своїх штанів Дюка, який миттєво намалювався нізвідки й став, звичайно, натякати на їжу.

- Ще треба дещо зробити! - Продовжив.

- І що саме? - Напружилася вона й не дарма.

- Як ти там назвала для себе моїх друзяк?

- Міньйонами, або посіпаками, - підозріло прошепотіла Аліна.

- Ахах! Чому не мушкетерами?

- Хм! - Знизала плечима. - Так мені більше подобається. 

      Почав набирати кожного по черзі й призначати зустріч через півгодини в кафе за рогом.

- Скучив за друзями? 

- Ти теж йдеш! - Посміхнувся.

- Я-я? - Її очі від здивування округлилися.

- Ну оскільки розмова йтиме про тебе, ти маєш бути присутньою! 

- А що про мене говорити? - Нарешті пересилила себе і переступила через поріг моєї частини будинку.

- Про те, що цій трійці нічого робити біля тебе поряд! Про те, що ти МОЯ! І хай залицяються до когось іншого!

       Аліна розсміялася!

- Тобі не здається, що вони загравання зі мною для того й винайшли, щоб подратувати тебе? Бо я так точно ні на мить не повірила в щирість їх намірів.  

- А в мої? - Ловлю її й притягую до себе.

- Ти - зовсім інше! - Тихо вимовила й зашарілася.

- Лишайся! - Кладу її руку собі на груди, там де шалено стукотить моє серце. Боже, з цією малою стаю сентиментальним. Нахиляюся й легенько та ніжно цілую її.

       Одразу реагує, страх починає повільно її відпускати.

- Тихо-тихо! - Зупиняю її, як би важко це не було, адже заводжуся від неї неймовірно. - Бо до посіпак сьогодні так точно не потрапимо! 

- П-ф! - Видихає, намагається заспокоїтися.

- І ще дещо! - Ледь не забув. - Дістаю знову свій телефон, знаходжу номер Катерини й блокую його.

- Ти не мусиш! 

- Я так хочу! - Відповідаю. - Задля мого і твого спокою.

- Дякую! - Тулиться до моїх грудей. - За все, що робиш для мене.

- Я ще нічого не зробив! - Зазираю їй в очі.

      Неймовірно сильно хочу бачити її щасливою та спокійною. Чоловік має допомагати вирішувати проблеми, а не створювати нові. Тож завтра треба знайти банк в якому вона взяла кредит на цей будинок і оплатити його. Досить вже їй працювати без вихідних. 

       А ще було б непогано звозити її кудись відпочити, але спочатку треба взнати чи є в неї документи для виїзду за кордон.

       Аліна.

      Друзяки Арта задоволено перезирнулися щойно ми увійшли до приміщення кафе.

- Це можна вважати за нашу перемогу? - Запитав Макс у друзів.

- Ну принаймні дуже на те схоже! - Посміхнувся Ромка.

      Сергій радів менше інших, але прикрого виразу на обличчі я теж не помітила.

- А ну, викладайте, що Ви там проти мене замислили! - Вигукує Арт та допомагає мені сісти, відставивши стілець, потім розвертає свій, вмощується склавши руки на спинку.

- А що ми? - Знову перезирнулися його друзі.

- Ти ж сам сказав, що жодних серйозних стосунків після невдалого досвіду. - Спробував пояснити Сергій.

- А коли з'явилася мала… - Продовжив Макс.

- Аліна! - Одразу виправив його Артем.

- Так! Аліна! Ми одразу зрозуміли, що в тебе жодних шансів! 

- Вони зрозуміли! - Арт звів брови! - Раз ви все зрозуміли, маю надію не треба пояснювати, що Вам буде, якщо знову продовжите “чіпляти” МОЮ Аліну? - Він зробив наголос на слові “моя”, як бальзам на душу. 

- Ех хлопці! Ми його втратили! - Вигукнув Ромка. - Тепер Рамштайн змінить на Вінника, а пиво на шампань…

- Досить вже причитати! - Не витримала я. - Ніхто у Вас його не забирає.  Вінника я не слухаю. І ніхто нікого ні до чого не змушує! 

- Наша дівчинка! - Спробував підмазатися Макс. - Ми в тобі не помилилися, де б ще й собі схожу знайти! В тебе випадково сестри немає?

- Її сестра зайнята! - Арт знову звів брови. 

      А далі нитка розмови від мене вислизала решту часу, який ми провели з його друзями, бо думки були геть не там. 

     Зручно вмостилася на диванчику, спостерігаючи за Артом, за його руками,  жестами, розслабленою мімікою, за тим, як одразу змінювався вираз його обличчя, коли він переводив погляд на мене. Ставав таким ніжним, ну ви зрозумієте! Насправді, так помітно, коли чоловік справді до тебе щось відчуває. 

      Очікування близькості п'янило та збуджувало. 

      “Що ж було далі?”; запитаєте Ви мене.

     Про це тс-с. Скажу лише, що все було дуже романтично: червоні троянди, свічки, полуниця з шампанським. Найліпший вечір і сама пристрасна ніч. Ось так! 

       P.S.

       Аліна.

      Знаєте, в світі існує стільки життєвих історій схожих на казку, а є такі, що потім перетворюються на жахи. Мені пощастило, бо моя  особиста з щасливим продовженням. Саме продовженням бо вона триває… Кожен день сповнений турботи, тепла та любові.