Читати книгу - "Наречена для дракона. Частина 2, Марія Люта"

- Четверту, - поправив мене Дарк.

Арденс сів на підлогу у вільному кутку, спершись спиною на стіну, заплющив очі.

- Знаєш, а я ж прилетів сюди з єдиною метою - забрати тебе в Дракгард.

- Не називатиму тебе дурнем, бо ти вже й сам зрозумів свою помилку...

- Так. Дарк мав рацію: ти потрібна цим хлопцям. Ніхто з досвідчених цілителів не впорався б краще за такий короткий час... - Арденс розплющив очі, ловлячи мій погляд. - Я кохаю тебе, Анно.

Моє серце пропустило удар, до щок прилила кров, а очі знову зволожилися. Я вже чула освідчення Арденса. Але все одно не могла відреагувати спокійно. Може, річ у тому, що я вже й не сподівалася почути його знову. А, може, воно завжди викликатиме таку бурю почуттів...

- Я теж тебе кохаю, Арденс, - нарешті мовила я несміливо.

Арденс усміхнувся і знову заплющив очі:

- Але...

- Але?

- У тебе ж мають бути якісь "але": "але ти - дракон", "але в тебе Відбір", "але мій мертвий дід не переживе"...

- Цього разу без "але", - відповіла твердо. Брови Арденса здивовано піднялися вгору, ніби говорячи: "А ось це щось новеньке". Тепер я заплющила очі, набираючись рішучості. - Не має значення, що ти - дракон, не має значення, що в тебе Відбір. Вже не має. Адже це, по суті, ніяк не впливає на почуття. Кохання чи є, чи його немає, – повторила його власні слова. - І навіть якщо у нас немає майбутнього... Всевидячий, то ми й до ранку можемо не дотягнути... Є тільки зараз. І я кохаю тебе, Арденс. Все інше - лише обставини, перешкоди та забобони.

- Ти наймудріша з жінок, леді Анно. Я таки дурень, коли раніше цього не помітив... - Арденс усміхнувся, але я бачила, наскільки його зворушили мої слова.

- Та ні, це я зовсім недавно помудрішала. Сьогодні буквально...

- І щоб це сталося, знадобилася лише одна невелика війна. Врахуй, Анно, я запам'ятав твої слова. І коли ми таки переживемо цю ніч, я їх тобі нагадаю.

Ми разом усміхнулися і Арденс притягнув мене до своїх губ, переплітаючи наші пальці... Так хотілося, щоб поцілунок не закінчувався ніколи, але я сама відсторонилася від чоловіка і шепнула йому: "Спи". Потім, не чекаючи відповіді, наслала на нього закляття глибокого сну. Нехай відпочине бодай годину... Ато з таким графіком навіть без ворожої армії можна й крила відкинути.

Сама ж я зробила обхід і знову повернулася до свого дракона. Пам'ятається, він якось скористався моїм напівсвідомим станом, щоб звести навколо мене щити, які сьогодні не раз врятували мені життя. Тепер настала моя черга: я створила складний каркас з цілительських заклять - кровозатворювальних, регенеруючих, реанімаційних, зав'язавши їх всі на діагності, і прикріпила їх до щитів дракона. Тепер, коли його захист дасть тріщину, це активує діагност, а той у свою чергу приведе в дію потрібне закляття. Так, кілька тижнів занять з містером Боурманом підняли мою магічну майстерність на якісно новий рівень... Я знову обійшла поранених. І знову повернулася до Арденса. Цього разу я провела біля його ніг набагато більше часу: вбудувати зворотне закляття, яке нейтралізувало силу Дракоморту, було справді складно.

- Буди його, Анно, - сказав Дарк. - Пора.

Я присіла біля Арденса навпочіпки, відтягуючи момент його пробудження. Як не хотілося відпускати чоловіка. Клянуся, я б все віддала, щоб запобігти цій битві...

І раптом Кіт, що останню годину обіймав стіни фортеці не менш зворушливо, ніж я Арденса, забувши про всі свої нездужання, схопився з місця:

- Воно ожило, Анно, клянусь! Серце драконів! Прислухайтесь!

Будити Арденса не знадобилося, як і прислухатися спеціально: стіни фортеці забриніли і низько загули, оживаючи, наливаючись силою та теплом. Не треба було навіть бути магом, щоб відчути могутність, що прокидається всередині каменя.

"Що це таке?" - "Що відбувається?" - "Фортеця оживає!?" - загомоніли поранені.

- Нічого собі! Ви це бачите!? - не вгавав Кіт. - Нитки сили не зациклюються усередині скелі! Вони йдуть кудись назовні! А це означає... Скарби драконів - це не окремі артефакти. Усі камені становлять єдиний великий артефакт. Вони з'єднані між собою. Раніше мережа не працювала, тому що Серце дракона перервало ланцюг... Зараз же коло поновилося!

Пояснення Кіта лише додало питань. Усі відчували, що сталося щось грандіозне, але поки що не розуміли, що саме.

Лише Арденс поволі підвівся і звично закинув руки за голову. Тільки цього разу він не ховав своїх почуттів, а відкрито усміхався.

Поступово весь гуркіт голосів вилився в єдине питання:

- Що це означає, лорде Головнокомандувач!?

- Це означає, що ми врятовані, - відповів Арденс тихо.

А наступного моменту в центрі госпіталю з'явився польовий командир з тривожною звісткою:

- Лорде Головнокомандувач! Наступ почався!

- Відводь усі частини сюди, до фортеці.

– Ми відступаємо? – жахнувся солдат.

- Ні, маневруємо.

- Але... - сказати, що командир був збентежений - нічого не сказати.

- Виконуй. Нема часу на пояснення. Все сам побачиш.

За годину всі наші пошарпані захисники зайняли оборону біля стін фортеці. А ще за пів години ми побачили, як наступає об'єднана армія Арати та Вірми: попереду йшли големи, за ними маги та солдати. У світлі висхідного сонця армія виглядала справді жахливо. Вороги були вже близько... Але раптом з-під землі зметнулись захисні стіни, з якими не могли тягатися ніякі щити на магічних полігонах... Вони махом спопелили половину големів, інші ж забилися об невидиму стіну, як мухи об шибку. Маги тут же дали залп з усіляких атакуючих заклять, та все марно: на захисному куполі не з'явилося навіть тріщин. Там, де він виснажувався, одразу ж приливала сила з Серця і єдиного кільцевого артефакту драконів.