Читати книгу - "Вмій програвати, Рія Тас"

Оля

- Проходьте, відправка через  три хвилини – до нас з подругою звертається водій автобусу.

Нарешті Тая їде до мене в гості, ми довго планували цю зустріч та я й сама майже місяць вдома не була: навчання, робота все якось змішалось і часу взагалі ні на що не вистачає.

Тая ніби мала дитина, якій в перше льодяника дали, посміхається, щось весело белькоче. Як не як, але це її перша «подорож» автобусом. Це трохи смішно та дивно, що за свої роки життя подруга ні разу не їздила громадським транспортом. Вона з іншого світу, світу розкоші, багатства і великих грошей, але не дивлячись на все зараз вона розміщується поряд біля мене в транспорті.

Подруга навіть не наполягала поїхати на своєму автомобілі або щоб нас відвезли з комфортом так як звикла вона. Дівчина так хотіла проїхатися у громадському транспорті, пережити всі ці відчуття та емоції, що весь тиждень мені розказувало, що вже не дочекається п’ятниці. У ній стільки захвату аби мені так. Я вже звикла до таких поїздок для мене немає нічого  незвичного. Та і я не люблю велике скупчення людей.

Ми одразу після пар та до автовокзалу, купили квитки, випили кави з круасанами: Тая з шоколадом, а я з шинкою та овочами. І як тільки наш маленький перекус завершився під’їхав потрібний нам транспорт. Ще якихось п’ятнадцять хвилин, поки водій перевірив квитки та загрузив багаж пасажирів.

І нарешті ми рушили. Тая розмістилася біля вікна, щоб розглядати місцеві краєвиди, а що я мені у проході зручно, краєвиди бачила тисячу разів вже на пам’ять вивчила.

- Яка тільки краса, Оль глянь – вигукує Таїсія.

 Коли ми проїжджаємо мимо Добропарку. Тут і справді дуже казково, всі барви природи, зараз не все так яскраво, як на весні та влітку, але теж дуже гарно. Добропарк - це оаза спокою і відпочинку і релаксації від міської суєти. Парк приваблює своєю природною красою, малесенькими озерцями, полями та густими деревами, що створюють тінь і забезпечують свіжий повітря. Тут завжди чисто і доглянуто, доглянуті клумби та акуратні доріжки сприяють комфортному прогулянковому відпочинку.

Навіть у середині листопаду тут все зачаровує своєю красою, наша природа неймовірно гарна.

- Погоджуюся, що не говори, а наша країна зачаровує своєю красою. Нам ще їхати більше півтори години, так що ще встигнеш надивитися.

- А ну як що так – розвертається до мене з серйозним виразом обличчя – Що це в тебе за такі не відкладні справи з’явилися останнім часом?

- Оу, нічого цікаво, ти мені краще розкажи. Що у вас з Дмитром – перемикаю тему.

- Ти з теми не з’їдай мені!

- Ну справді нічого цікавого, робота додалась, гроші хороші платять, тож я ото по швидше у магазин – дивлюся не винним поглядом, надіюся повірила.

- Ти себе, так не заганяй, а то на особисте і місця не знайдеться.

- Знайдеться, всьому свій час. Ти ось краще скажи що у вас з Дмитром, а то так і не відповіла.

- У нас все добре я б сказала, що все стабільно.

- І ? Для тебе це добре чи погано?

- Я навіть не знаю – видихає – За короткий час, який ми зустрічаємось я вивчила всі його дії на пам’ять, я знаю що він любить, що ні, що його дратує, а що навпаки подобається, і він про мене, але...

- Яке ще але, мені здається, що це нормально за час, який ви зустрічаєтесь повільно пізнавати один одного.

- Ось, що я хотіла сказати все занадто повільно та монотонно. Тобто знаєш моє очікування не співпало з реальністю.

- А що, ти очікувала?

- Я сама не знаю. Мабуть, я поспішила , коли погодилась стати його дівчиною. Ось що мені робити?

- Таїсія, я завжди прийму будь – яке твоє рішення і буду на твоєму боці, навіть якщо потрібно допоможу сховати труп – ми сміємось -  але якщо не твоє, то не мучте один одного нічого не вийде, знаю про що говорю.

- А з цього місця по детальніше, що означає «знаю про що говорю», Олю – звертається та дивиться на мене своїм проникливим поглядом, як вміє вся її родина.

- Ну, чесно це довга та зовсім не цікава історія.

- Литвин, а хто мені говорив, що ще їхати півтори години – дивиться з напором, і вже місцевість її не цікавить.

- Все дуже просто, коли я вчилася у десятому класі до мене почав залицятися хлопець він на рік старший за мене. Компліменти, квіти, подарунки, залицяння, зізнання на всю школу були ну і розтанула. Знаєш, всередині все завмирало від того, що серед тисячі він обрав мене. Аналізуючи зараз ситуацію, не розумію, як могла на все це повестись. Спочатку все було добре, а потім з’явився тотальний контроль та маніпуляція. Спочатку я нічого не розуміла перший досвід у стосунках, вважала, що це я нічого не знаю, а він досвідчений і це я все не правильно розумію. Все це тяглось десь пів року, а потім я ніби прокинулась, зрозуміла що це все не те, що людина поряд біля мене, яку я не кохаю та нічого не відчуваю і я забажала розійтися, довгі сварки, які мене вимотували, я вже думала, що він мене ніколи не відпустить. Через місяць після того, як я запропонувала розійтися, ми нарешті розірвали стосунки, мені навіть дихати стало легше. То, отже, до чого я це все, а до того, якщо ти відчуваєш, що не твоє, то не затягуй. Рубай з корінням. У мене звичайно інша історія, але ж.

- Ох, ну і історія – видихає подруга – А що зараз з тим хлопцем?

- Та хай чорт його по бере, не знаю і знати не хочу. Це відносини, які з самого початку були приречені. Тільки я ніби сліпе кошеня була. Ще тоді, як ми розійшлися, говорили, що він нібито за кордон поїхав навчатися, ну це й добре. А десь місяців чотири тому пройшла чуткамістом, що ніби він повернувся та перевівся в один з вишів у Києві, але я його так і небачила. І не бажаю бачити.

- А ти кохала його?

- З самого початку, я розуміла, що не кохаю я, що немає ніякої симпатії, що щось не то, але тоді юну та наївну дівчину це все вразило. Напевно роль зіграло те, що красунчик школи залицявся саме до мене, яка взагалі не звертала на нього уваги, хоч вся школа по ньому сохла. І знаєш зараз мені є з чим порівняти. Тепер я точно знаю, що таке симпатія, яка зароджує кохання.