Читати книгу - "Зрада. Не фригідна дружина, Аліса Маіс"

– Я не зраджував тебе.

– У нас були групові галюцинації? –підіймаю брову я.

Навіть цікаво, як він спробує виправдатися.

– Річ не в цьому…

– Я все бачила, Даміре. Бачила, як ви цілувалися, ти… Лапав її. Вона сиділа на тобі верхи. Про що ми взагалі говоримо?!

– Вона не була моєю коханкою, – перериває мене Дамір.

Усього за дві хвилини він вивалює на мене абсурдну історію, яку я навіть сприйняти спочатку не можу. Дамір каже, що Марта – просто жінка, яку він найняв (що?!) зіграти роль його коханки (що-що?!), щоб я отримала мотив і кинула його. Він зізнається, що зробив це через свого грьобаного батька Олексія.

– До того моменту він уже був незадоволений нашим із тобою союзом, Віто. Я розумію, що все виглядає так, ніби я спеціально хотів заподіяти тобі біль, але насправді – навпаки. Я сподівався, що зрада стане причиною для тебе обірвати зі мною зв'язки, щоб це не було для тебе травматично, розумієш? Щоб ти була ініціатором, – закінчує він.

Не знаю, мені сміятися.

Чи плакати?

Або одночасно спробувати зробити і те, і те. Менш травматично, значить.

Я ледь дитину не втратила через його нетравматичний розрив.

– Довбаний психопат, – я закриваю обличчя руками. – Ти довбаний псохопат… Даміре, ти ненормальний. Такий самий, як твій батько. Ти себе чуєш взагалі?

– Віталіно, будь ласка.

– Не чіпай мене, – відстороняюся і піднімаюся на ноги.

Мене починає трясти. Я багато до чого була готова. Я хотіла послухати, як він знайшов мені заміну, притягнув її додому, щоб зайнятися коханням на моїй подушці, хотіла почути від Даміра, чому він вибрав саме Марту і як багато у вчинках було пов'язано з бажанням батька отримати нарешті онука. Але почути, що він вигадав найгірший день мого життя, щоб «дати мені мотив піти» я не очікувала. Сідаю на край ліжка і намагаюся дихати швидко і неглибоко, заспокоюючись. Концентруюсь на диханні.

– Крихітко, будь ласка, вибач мені.

– Ти хотів, щоб я побачила вас у ліжку? – запитую я.

– Ні, ні, – він схиляється до моїх колін, присідає. – Ти раніше прийшла з роботи. Я хотів просто розкидати докази по кімнаті, зробити фото і тому подібне…

Ух, час від часу не легше.

Але перший шок минає, дихання сповільнюється.

– Не торкайся мене, – повторюю я, змахуючи руки Даміра.

Я беру тайм-аут в декілька секунд, щоб остаточно зрозуміти, що він сказав.