Читати книгу - "Злодійка, яка смикнула лихо за косички"

-- Чому я повинна віри…

Я не встигла закінчити речення. Біля мого горла з‘явився ніж і притиснув так сильно, що виступила краплина крові. Тоді він перемістився до мого серця. Потім ледь-ледь не торкався мого ока. Ніж в його руці зовсім не дрижав.

-- Якби я бажав смерті твоєму другові, або тобі, я б не став платити за це. Зрозуміла?

-- Так.

-- Нарешті. – Він встав з того місця, де присідав наді мною. – Якби по якійсь дурнуватій причині я хотів вбити твого земляка, я б зробив це після того, як отримаю Клинок. Якби я був настільки тупий, щоб напартачити, я б відразу відніс його ще теплий труп до некроманта. І хоча Бош зірок з неба не хапає, він достатньо метикуватий, щоб теж до такого додуматися. Тепер. Принеси Клинок сюди завтра на світанні. Або я знайду і прикінчу тебе, притягну твій труп до некроманта і змушу тебе сказати мені, де ти його сховала. А ще вб‘ю обох магів і того жирного лорда, які напали на мій дім.

-- Гаразд. Але за однієї умови. – Що мені було втрачати?

Він втупив у мене важкий, погрозливий погляд.

-- Сходи до Вайлуватого Гавона і скасуй контракт на мене.

-- До кого?

-- Покидька з Долини, який завідує тут контрактами на вбивства. Чи ти хочеш сказати мені, що Червона Рука не знає, про що я говорю?

-- А. Я знаю його. Просто ім‘я вислизнуло з пам‘яті.

-- Скажи йому, що контракт втратив чинність. Або, що ти скасовуєш його. Що завгодно. Не хочу ховатися від вбивць, поки буду забирати жабу і нести її тобі.

-- Це розумно, -- сказав Гейрус. – Побачимося завтра. Один день, -- повторив він.

-- Де зустрічаємося?

-- Приходь сюди. Я знайду тебе. Не намагайся втікати. І тримай Архата якомога далі від мене або я випотрошу його.

-- Кого, того лисого хлопчиська?

Я не мусила вдавати, що збентежена.

-- Я його на повідці не воджу, -- сказала я, але сказала я це в порожнечу. Гейрус зник.

Розділ 26

-- Ти хочеш віддати її йому? – запитав мене Хольгрен, коли я повернулася в його притулок і передала нашу розмову.

-- Хіба в мене є вибір? Він Червона Рука, заради Керфа. Якщо не віддам, я – труп.

-- Я тебе не це питаю. Чи хочеш ти віддати її йому?

Жаба знаходилася в якомусь таємному колі, яке він намалював вугіллям і кров‘ю на підлозі. Кістка не хотів мати з нею нічого спільного, і тримався від неї в найдальшому кутку.

-- Я хочу, щоб я ніколи не бачила цієї огидної штуковини. Але інколи наші бажання не збуваються.

-- Якщо в ній є зброя, клинок викуваний богинею…

-- То що?

-- Коли ти будеш наступного разу зустрічатися з найнебезпечнішим асасином за всю історію, то хіба не воліла би тримати клинок, а не якийсь бридкий шматок золота?

Я зітхнула.

-- Хай йому чорт, я не знаю, Хольгрене. Мабуть, він просто забере його від мене і встромить у вухо. Ти не бачив, як він рухається. Чесно кажучи, я теж ні. Якщо бути точною.

-- Якщо розмірковувати логічно, то ти вибираєш чи зустрічатися з ним по суті неозброєною, чи з потужною зброєю в руках. Я знаю, що вибрав би, але вирішувати тобі. Щодо його швидкості, гадаю, тут я теж можу зарадити. Принаймні на короткий проміжок часу.

-- Чари?

-- Звісно. – Він запхав два пальці в кишеню жилета і витягнув кулон на срібному ланцюжку. Кулон був у вигляді листка, також зробленого зі срібла, величиною десь з мій великий палець.

-- Він чисто випадково виявився у тебе в кишені, га?

Він посміхнувся.

-- Після того що трапилося на віллі, я вирішив дістати свої найбільш корисні, хоча й небезпечні, штукенції.

-- До речі про віллу, та тварюка, що вилізла з печі? Вона знала твоє ім‘я.

Його обличчя закам‘яніло.

-- Так. Знала.

-- Може хочеш про це поговорити?

-- Ні, не дуже. Вистачить сказати, що хоча я й мав справу з такими створіннями, я не демонолог.

Я підняла руку.

-- Не моя справа.

-- Ні, я розумію, що тебе це турбує. Але на рахунок цього можеш бути спокійна.

Він зітхнув.

-- Повертаємося до нашої справи, -- промовив він, простягаючи кулон.

-- Що це?

-- Я вивчав довголіття. Можна сказати це моя слабість. Під час цієї науки я наткнувся на спосіб, скажемо так, на короткий період жити набагато швидше. Ціною пропорційного скорочення тривалості свого власного життя.

-- Ти можеш повторити це без всіх отих чудернацьких слів?

Він посміхнувся.

-- Це дозволяє тобі увіпхнути більш-менш весь день життя в одну годину. Під кінець цієї години ти стаєш на день старшою.

-- А. Не так вже й погано. Я могла б віддати тиждень, а може навіть і місяць.

-- Це вб‘є тебе. Наслідки просто жахливі. Уяви собі не спати, не їсти чи пити весь день і всю ніч. Доволі паршиво. Тиждень? Можна померти від спраги. А місяць? Ти здохнеш до того, як розвіються чари. Але якщо мусиш, то можеш. Це закляття дозволяє тобі. Проте краще не мусити.

-- За чари доводиться платити, га?

-- Завжди. Хоча дехто не рахується з ціною, поки