Читати книгу - "Крило метелика (частина 1), Кіра Леві"

Згадавши цю невдачу, я тільки зітхнула. Все так повільно робиться! Тільки час швидко біжить уперед, відмірюючи короткий теплий сезон. А у нас, окрім планів, нічого не зроблено! До речі, час... Потрібно вести календар!

— Іллюша, принеси новий зошит і ручку, — попросила дитину. Я достеменно знала, що в рюкзаку таке добро є. Поки він виконував моє прохання, я почала розмову. — Панове! Я маю пропозицію, — дочекавшись загальної уваги, продовжила: — З моменту нашого потрапляння пройшло чотири доби. Нам потрібно вести календар. Він потрібний для того, щоб ми орієнтувалися в порах року і могли продумати, коли краще проводити посівну.

— А який у нас календар? Місячний чи сонячний? — запитала Аня. — І нам треба обов'язково вписати у нього свята! Так морально легше, — дівчина чи то зітхнула, чи то схлипнула.

— Залишимо звичний, сонячний, — відповів Панкратов. — Хоча можемо змінити кількість днів у місяцях, чергуючи тридцять один і тридцять днів. У грудні тоді стане двадцять дев'ять днів, а у високосному році — тридцять.

Обговорення зайняло деякий час.

— Ми можемо ухвалити таку поправку. Але я пропоную залишити звичне обчислення. Якщо змінимо кількість днів у місяцях, то змістяться звичні дати літнього та зимового сонцестояння. Хоча їх нам доведеться обчислювати вручну за допомогою сонячного годинника.

Питання для всіх виявилося не принциповим. Зі мною погодилися.

— А проведімо перепис і залишимо у пляшці список наших імен. Раптом пляшка збережеться до нашого часу. У майбутньому студенти проведуть тут розкопки та знайдуть наше послання.

Пропозицію висловила Аліна. Її палко підтримала молодь. Старші поставилися скептично.

— Залишити можна, але на чому писати? — до обговорення приєднався Микита. На вилиці у нього виднілася червона пляма. Мабуть, дістав його Матвій у спарингу. Той теж хизувався припухлою щелепою. — Папір не збережеться.

Деякі енциклопедичні знання у мене були в пам'яті. Ними я поділилася з рештою.

— Найдавніші манускрипти — Кумранські рукописи або сувої Мертвого моря. Вони датуються періодом з III століття до н.е. по I століття н.е. Більш стародавнього на папері нічого не знаходили. Найбільш давні шумерські глиняні таблички — туппум і давньоєгипетські ієрогліфи датуються четвертим тисячоліттям до н.е. Виділяють ще Харрапський лист. Короткі написи робили на кераміці, мідних пластинах, бронзових ножах, слоновій кістці. Микита має рацію, папір не збережеться, і послання не дійде до нащадків. Але пропозиція Аліни хороша. Проведім перепис, зазначимо дати народження.

Для зручності дані я записувала в три колонки: Соболєвих — семеро (родина Соболєвих, охоронці — Геннадій, Матвій, Тимур); Панкратовських — шестеро (Деніс з Марго, охоронці – Олексій, Артем, Максим, Павло); у третю колонку записала нашу родину, Лева Аркадійовича з Аліною та матросів Єгора з Андрієм. Усього двадцять осіб. Тринадцять дорослих чоловіків, шість жінок та дитина чоловічої статі. Загострювати увагу на гендерному перекосі не стала. Ще настане час, коли він сам дасть про себе знати. Подумавши, уточнила дані щодо загиблого Сергія Трофімова, відзначила дату смерті та причину.

День закінчився не дарма, попри позаплановий відпочинок.

***

Перший пліт чоловіки збудували за тиждень. Окрім самого дерев'яного настилу, Льоша зробив обмежувальні поручні з трьох боків, рульове весло та два гребні весла. Я підказала, з чого швидше зробити весла. Для цього розібрали частину туалетної будки. Вона була побудована на два місця із добре оброблених дощок.

Спуск на воду пройшов успішно. Нічого не відвалилося та не розвалилося. Але вирішено було пліт обкатати, заразом розвідати інший берег.

У невелику подорож вирушили вп'ятьох: Олексій, як головний корабел, Микита, Денис, Павло і я, як інструктор з правильного веслування.

Останні три дні між справами з облаштування табору я навчала всіх чоловіків техніці веслування на катамарані та на плоту. Вона відрізняється від веслування на човні чи каяку. Навчальним посібником стали весла від катамарана. А тепер нам потрібно було випробувати саморобні весла.

Дерево на ручках весел навіть вдалося частково ошкірити. Для цього використовували саморобну шліфувальну шкірку, як і старовинні майстри. Брали клаптики хутра вбитого печерного лева з мокрим піском і зашкірювали всі щербини та задирки на держаках весел. Цю роботу можна було робити навіть пізно ввечері біля вогнища.

Вечорами, сидячи біля вогню, багато майстрували.

Стараннями Дениса Степановича у всіх з'явилися списи, а у рибалок — чотири остроги. Тепер він виготовляв кам'яні наконечники. Щоправда, їх біля багаття виявилося небезпечно робити. Відбиті уламки каменів розліталися шрапнеллю в різні боки.

У міру появи списів усі члени нашого загону залучалися до тренування за влучністю метання їх у ціль. Для цього йшли за периметр табору, щоб уникнути випадкових травм сусіда.

На великого звіра остаточно вирішили на цій стоянці не ходити. Риба знову почала ловитися у великому обсязі. Ще й дві «морди» сплели. Тож надлишок улову вирішили закоптити. Тому однією із цілей нашої обкатки плоту став пошук глини.

Цікаво, що принцип плетіння пастки для раків виявився таким самим, як і плетіння вербового кошика. Цим процесом захопились усі дівчата, окрім Ілони. На цей раз я не виявила розуміння до душевних переживань блондинки. Звалила біля неї купку вербових лозин, вручила будівельний ніж, колись знайдений у бардачку машини, і запропонувала обдирати кору з лозин.