Читати книгу - "Донька темряви, або Я Вам не дружина, Пане Синя Бородо, Камі Мир"

– Ти що коїш, дурень?! – заволала, побачивши на безіменному пальці якийсь невідомий мені візерунок.

– А? – здивувався мій помічник.

– Це що таке? – вириваю руки і показую візерунок, що з'явився.

– Хіба це…

– Ні, не спроба передачі енергії.

– Я не про те. Хіба це не обручка, яка з'являється після ритуалу вінчання?

– Ти в мене питаєш?

– Як би там не було, це допомогло. Подивися вниз: темрява більше не виходить із твоїх ніг.

У цьому плані він має рацію: щоб Хайден зі мною не зробив, це допомогло. Та й джерело повернулося під контроль.

– І взагалі, я тебе не кусав, то чому воно з'явилося?

– У сенсі, «кусав»?

– Щоб укласти шлюб із партнеркою вампір має направити до неї силу та вкусити те місце, де має з'явитися кільце.

– Але ти мене не кусав.

– А я про що?

– Гаразд, а це можна якось прибрати?

– Ні. Це ж обряд вінчання.

– Ти знущаєшся?

– Давай краще не сперечатися. Нам слід поспішати, щоб повернутися додому вчасно.

Не чекаючи на мої подальші дії, Хайден підняв Ізумі, яку нещодавно поклав під найближчого дерева. Розумно. Не хочеш брати участь у конфлікті – просто уникай його. Особливо якщо знаєш, що у дуелі з цією людиною не переможеш.

Я трохи відставала від вампіра, але вже не через втому або витік сил, просто мені чомусь подобалося дивитися на його спину, що віддаляється, та й поміркувати хотілося. Проте ситуація з Ругуном відкрила мені очі на деякі речі.

Як би там не було, мені треба остаточно вирішити, чи хочу залишитися тут з Хайденом або дочекатися повного одужання Ізумі і бігти світ за очі. Ні, романтичних почуттів до Синьої Бороди я не маю. Це, швидше, почуття подяки. Та й він став мені майже як член сім'ї, яка раніше складалася тільки з мене та Ізумі. Хоча зараз у мене навіть з'явився зведений брат… Не перший, звісно, але новий.

Якось мені доводилося бачити дітей киріоса Файдена. Нехай я і не кровна дочка покровителя Тенебрісу, але єдина його законна дитина. Можливо не потрапив я до сімейства Ваншнейден, була б такою ж кволою і зацькованою. Три моїх брата і дві сестри однакового зросту, майже під копірку – різниця тільки в довжині волосся та одязі. Точніше ці п'ятеро – ті, кого не відправляли на полювання. Навіть не знаю, чи живі вони зараз.

У ту нашу зустріч сестра мого вітчима мало не насильно притягла мене на прийом: втомлену, пошарпану і з ніг до голови облиту кров'ю. Тільки я повернулася з чергового завдання, як ця безцеремонна жінка взяла мене за руку і потягла в невідомому напрямку, після чого штовхнула у двері.

По залі пробігли неприховані смішки. Вони хотіли мене принизити, але не на тунапали. Я скинула брудний плащ під ноги тітоньки і граціозно спустилася сходами. Не складно було здогадатися, що господар заходу сидить на троні, що піднімається. Єдиний можливий господар у цьому гадюшнику може бути лише один – мій вітчим.

– Вітаю, киріосе Байс, – привітала чоловіка покійної матері і кивнула.

Він був тим, хто не боїться старості. Чи просто не знає про неї? Років йому було чимало, але виглядав чоловік років на тридцять із натяжкою. Він, до речі, дуже симпатичний. Шкода, що гад.

Поки я його розглядала, він розглядав мене. Може, ніхто цього й не помітив, але в його очах промайнув страх. Побачив в мені мою матір, шкодує про вчинене? Чужа душа – темні сутінки навіть для доньки Темряви.

Привітання у відповідь не було, тому я просто розвернулася і покинула приміщення. Більше мені ніхто не перешкоджав. Може зрозуміли, що коли монстри мене не вбили, то у них і шансу немає. Хто їх знає. З людьми цього світу я не дуже спілкуюсь.

Ось так спокійно і без пригод ми повернулися до замку Хайдена. Хто б міг подумати, що більше неприємностей з нами не станеться? Це дуже дивно. Сподіваюся, фортуна повернулася до нас правильною стороною надовго, а не на невеликий проміжок часу.

– Візьми її і віднеси в кімнату Іринії, – наказав Хайден Лукасу, який зустрічав нас.

Кіана теж стояла в очікуванні, але не поспішала близько до нас підходити. Хоча і Лукас, і Кіана виглядали відстороненими та розстроєними.

– Кіано, допоможи княгині підготуватися до свята.

– А? – ніби тільки зараз нас помітила, здивувалася вампірша.

– А де Робін? – задала їм цікаве питання.

Ні, якщо Лукас з Кіаною не завжди разом ходили при мені, то Кіана з Робіном були не розлий вода. А чи не з його відсутністю пов'язаний пригнічений настрій посіпак Хайдена.

– Він нас зрадив, – відповів чомусь Хайден, а не друзі відступника.

Зараз Змії дуже не солодко: коханець виявився не тим, за кого він себе видавав. Я через це проходила, хоч у моїх випадках коханців не було, і зі свого досвіду скажу, що процес сприйняття цього факту далеко не приємний.

– Може скасуємо заручини? Я так розумію, сенсу в них вже немає, оскільки ми вже одружені.

– Одружені? – в один голос вигукнули вампіри-прихвостні.

– Випадково вийшло, – пояснила, побігши вперед за чоловіком… Дивно звучить. – Хайден, почекай!

– Що трапилося? – врешті-решт зупинився чоловік, коли ми відійшли подалі від дуету вампірів та безсвідомої Ізумі.

– Тобі не здається, що нам треба обговорити події, що з нами нещодавно трапилися?

– Що саме тебе цікавить? Якщо наше вінчання, то я теж гадки не маю як це так сталося. Чому Ругун це все робить? Питання не до мене.

– Давай просто розповімо одне одному, що нам відомо, а потім разом поміркуємо над ситуацією загалом.

– Невже ти почала мені довіряти? – змінив він гнів на милість, навіть усміхнувся. – Насторожена Іринія Байс зійшла до довіри підозрілому вампіру.

– Якщо ми пов'язані і небезпека загрожує обом, то чому б не спробувати? Все одно козирів у нас не залишилося, ми можемо лише об'єднатися та створити новий.

– О! Ні-ні, нехай ми й одружені, але ділити з тобою ложе я не маю наміру.