Читати книгу - "Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер"

— Нам нема про що говорити, Даміре, підпиши папери на розлучення і на цьому все закінчиться, — беземоційно вимовляє вона, немов її взагалі не цікавить її подальша доля.

— Не змушуй мене діставати з тебе кожне слово, Еліно.

Я не витримую. Емоції вириваються назовні і я з усієї сили врізаю кулаком у стіну. Руку пронизує біль, але я його не помічаю. Пекуче відчуття болю зараз зовсім в іншому місці зосереджене. Прямо в грудях. Чомусь не думав, що сприйму зраду Еліни й той факт, що вона від іншого чоловіка дитину під серцем носить, так гостро. Ревнощі спалюють мене. А ще потреба дізнатися ім’я того, кому Еліна дозволила доторкнутися до себе.

— Це Тимур? Він? Я бачив його зараз біля твоєї палати.

— Що? Ні! Будь ласка, тільки не вплутуй його сюди, мені й так перед ним незручно за все це.

Те, як вона хвилюється за цього Мельниченка, дратує ще більше.

Стираю з губи кров. Роблю глибокий вдих. Як шкода, що вона жінка. З Тимуром усе простіше було.

— Я повернуся завтра. У тебе є час подумати про все гарненько й дати відповідь на моє запитання.

— А якщо я тобі нічого не скажу? — невинно цікавиться вона.

— Якщо не скажеш — тобі ж гірше, — хмикаю і майже вибігаю з палати.

Дивитися на неї більше не можу, думати про неї не можу, але найгірше — її зрада зачепила мене занадто сильно, ніколи не думав, що здатен відчувати щось подібне. Потрібно зрозуміти, що робити. Дати розлучення й відпустити? Ну вже ні, спочатку знайду того, чию дитину вона носить, а потім буду вирішувати долю цих коханців.