Читати книгу - "Ти отруїв мене собою, Валерія Дражинська"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Висловивши мені всю свою надуману банальщину Алекс затихла. Завжди дивувалася цій кіношній демагогії. Чому всім лиходіям потрібно виговоритися перед своєю жертвою? Зазвичай у таких сценаріях під кінець монологу має з'явитися герой (героїня) і розрулити (врятувати) ситуацію. Але ми, на жаль, не в кіно! Рятувати мене нікому.
Брюнетка затихла та навіть стала виглядати як нормальна людина. А то я вже побоювалася, що в неї слина з куточка рота потече, немов у скаженого собаки. У мене нарешті виникла можливість тверезо обміркувати те, що мені послужливо було показано. Чи можлива підстава з боку Алекс? Так вчасно ввімкнулася плазма на найцікавішому. Мене під шумок, поки я не відійшла від побаченого, вивезли в невідомому напрямку. Надто вже все по нотах розіграно. Ні! Те, що це все сплановано заздалегідь і дурневі зрозуміло, але чи правда побачене мною на екрані? Моя примарна надія, після недовгих роздумів, розбилася на друзки. Таке підлаштувати неможливо!
Через десь години дві або більше ми під'їхали до невеликого будинку. Біля нього, широко посміхаючись, стояв мій благовірний. Чому я вже нічому не дивуюся? Хоча... Шалена радість зустрічі поставила мене в глухий кут. Обійняв міцно. Поцілував від душі, як уперше. Від такого натиску я розгубилася та дозволила себе навіть підняти і закрутити. Лише потім дійшло, що збоку це виглядало, як зустріч двох людей, які люблять одне одного.
- Що ти тут робиш?
- Як що? - робить зворушливо стурбоване обличчя, - Рятую кохану. Як і обіцяв.
Начебто причепитися ні до чого, а по пиці стукнути хочеться.
- Ти ж мене..., - замовкаю, розуміючи, що виставляти претензії та, взагалі, говорити з ним нема про що.
Хоча...
- Богдане, відпусти мене заради нашого минулого. Адже ти сам розумієш, щоб ця, - киваю в бік Алекс, - не вигадала, в живих я не залишуся.
- Каріно, все буде добре! Нам, звісно, доведеться в іншу країну переїхати, але воно того варте.
- Скільки коштує? - не витримую я, - Яка ціна всього цього? Ти розумієш, що Батур і тебе, і мене, і цю блаженну знайде і без роздумів уб'є.
Богдан на очах блідне.
- Усе не так, Каріно! Він просто вб'є свого господаря і стане на його місце. А Алекс хоче бути біля нього на кшталт Крупської при Леніні. Ти не уявляєш, що це за організація і на яких коштах вона тримається, - шалено шепоче він, навіть в історію вдарившись.
Це що заразно? З мене однієї ненормальної вистачить.
- Досить! - грубо обірвала нашу коротку, але насичену розмову джерело психічних захворювань.
- Слухай, а не пішла б ти..., - почала я, але вивернута рука і швидкий укол не дав доказати, куди б я порадила їй вирушити.
"Навіть боляче не зробила. Не кожна медсестра так зможе!" - було моєю останньою думкою, перед тим, як я відключилася.
Прокинулася я з диким збудженням і з таким же диким болем у голові. Я розуміла, що мій стан не нормальний. Але нічого вдіяти не могла. Хочу сексу негайно і зараз же. Поруч Батур. Нависає наді мною. Цілує. Руки пестять тіло, поступово позбавляючи верхнього одягу. Усе так повільно. Занадто нудотно! Не так! Оголених грудей торкаються ніжні губи. Чому він зараз такий ласкавий зі мною? Бракує напору та вимогливої необхідності в мені. Ніби я все, що потрібно йому в цьому житті. Основна потреба. Не те! Після близькості з ним неможливо помилитися.
Ледве відчиняю затуманені, незрозуміло чим, очі й виявляюся права! Богдан! Обличчям проробив доріжку з поцілунків до живота і вже починає знімати мої штани. Мене, не дивлячись на не нормальне збудження, охоплює паніка. Не хочу! Неслухняні руки кладу йому на плечі та намагаюся відштовхнути. Але ж вагова категорія, м'яко кажучи, різна. Та й я перебуваю під чимось. Смішно! Мене зараз зґвалтує власний чоловік.
- Богдане, не смій! - замість нормальної вимоги виходить лише ледве чутний шепіт.
Штанина наполегливо повзе в низ. А я ще без білизни.
- Не пробачу тобі! - марна спроба - його вже ніщо не зупинить.
Хіба що розлючена дика тварина, яка однією рукою відкинула тіло мого невдалого ґвалтівника прямо в стіну, від зіткнення з якою той одразу ж вирубився. Назавжди? Так! Пістолет у його руках. Постріл. Завмираю! Шалений погляд Батура вводить у стан амеби. Незважаючи на те, що я і до цього "поруч із нею плавала".
Я оголена по пояс. Він з риком стягує з себе через голову нещасливу бежеву сорочку, відриваючи при цьому кілька ґудзиків, і безцеремонно натягує на мене. Грубо підхоплює на руки й несе. Дивно, що не через плече.
У його діях немає турботи. Суцільна злість і гнів. Відторгнення до нього, як до Богдана, по суті неможливе. Обхоплюю руками його голову та притискаюся до грудей. Так неймовірно знову опинитися в омріяних обіймах. На мою дію Батур лише невдоволено веде плечем.
Коли бачу мертві тіла навколо, у мене починаються блювотні позиви. Батур закриває мої очі й притискає сильніше до себе.
- Роби глибокі вдихи, Каріно!
Роблю як каже. Стає легше. От тільки не морально! Я знала, що він убивця. Сама особисто бачила, як убивав. А хто я після цього? Як можу його так шалено любити?
На вулиці не витримую. Відбиваюся. Розуміє та відпускає. Мене вивертає. Як у довбаній сльозливій мелодрамі, він притримує моє волосся. Зворушливо, якщо не брати до уваги трупи всередині та ситуацію загалом.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти отруїв мене собою, Валерія Дражинська», після закриття браузера.