Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

– Бачу, – зі здивованим задоволенням визнає А-атон. − Вона стиснулася навколо мене. Це цікаво. Не думав, що жінка на смак може виявитися солодкою.

І він з ентузіазмом дослідника, починає вилизувати й цілувати мене між ніг. Ще й пальцями рухає всередині.

Відчуттів стає так багато, що я буквально тону в них. Тону в полум’яному погляді Са-оіра, що спостерігає за мною. У його спразі, що стає все більш звіриною, хижою, небезпечною.

Задихаючись, вигинаюсь. І сама не помічаю, як стегна починають рухатися у такт чоловічим пестощам.

– Хочеш нас? – вигинаються темні губи в лагідному вискалі, за мить до того, як притиснутися до мого рота.

І зараз я відчуваю, як А-атон проштовхує пальці іншої руки туди, де всю ніч була пробка. Цього разу кільце м'язів легко та безболісно піддається проникненню. І від куприка по моїй спині вгору пробігає хвиля гарячих мурашок. Накриває мене із головою.

Мій крик випиває Са-оір. Кусаючи мої губи майже до крові. І тут же зализуючи скимну плоть. Жадібно пестячи мої груди, перекочуючи й пощипуючи соски. А-атон всмоктує мій клітор, рухаючи пальцями у мені швидше. Скрізь. Роблячи відчуття майже нестерпними. Це болісно. Пошло. Брудно. З хлюпаючими звуками та його гарчанням. І так шалено добре, що я вибухаю, знову кричачи. Здригаючись всім тілом у їхніх руках.

− Мій контроль на межі, брате, − гарчить Са-оір, відриваючись від мого рота.

− Мій теж, − крізь шум у вухах чую я не менш хрипкий голос А-атона. − Вона готова.

І мене в чотири руки перевертають. Ставлять у колінно-ліктьову. Підтримуючи, прогинаючи. Примушуючи випнути попу і розставити ноги.

Щось відбувається довкола. Я навіть у своєму одурманеному стані це відчуваю. По шкірі наче електричні розряди пробігають. І повітря здається гарячим. Іскристим. Обпалюючи легені.

− Відкрий рота, − наказує Са-оір, стаючи переді мною на колінах і перехоплюючи моє волосся на потилиці.

Притискає до моїх губ голівку свого члена.

А ззаду тим часом притискається А-атон. Стискає мої стегна. Міцно. Впивається пальцями. Напевно, до синців. Я відчуваю, як його тіло продавлює м'язи мого лона. Трохи проникаючи.

Нервово зковтнувши, підіймаю погляд на свого темного хазяїна. І роблю, як він велить. Відкриваю рота. Зі страхом прислухаючись до дій його брата. Щосили намагаючись не затискатися і не намагатися ухилитися.

− Оближи, − хрипко каже Са-оір, обводячи мої губи. Знову спостерігаючи. Жадібно. Як хижак із засідки. Перед тим як зжерти свою здобич.

Висунувши язика, я обережно обводжу трохи солонувату голівку. І вражено розплющую очі, коли чую його низький стогін.

– Ще. Обхопи його губами й пограйся язиком.

Я роблю це. А Са-оір раптово вільною рукою перехоплює мене за підборіддя. Тож я тепер не можу ні відвернутися, ні закрити рота. Безпорадна перед його вторгненням.

А він такий великий. Я ж… задихнусь, якщо до кінця увійде.

Тремтячи, скидаю злякані очі на чоловіка.

– Щоб не кусалася. Ми мусимо увійти в тебе одночасно, – несподівано для мене він пояснює. − Розслабся.

Ох... я спробую...

І вони штовхаються усередину. Проникають у мене з обох боків одночасно.

Різкий спалах болю всередині майже засліплює. Як і дике, ні з чим не порівнянне почуття розтягнутості. Переповненість. І ще чогось. Мене ніби блискавкою прошиває. Наскрізь.

Стогнучи й задихаючись, я майже не помічаю, що і Са-оір у мій рот проникає не на половину. І рухається далі. Лише коли його плоть майже сягає горла, заважаючи дихати, злякано сіпаюсь назад, інстинктивно намагаючись вирватися. І, виходить, що сильніше насаджуюсь на пекельний прутень ззаду.

Жалібно схлипнувши, завмираю. Безпорадна. Наповнена. Затиснута з обох боків.

А-атон повільно відсувається. Боляче. Часто дихаючи, заплющуюсь. І здавлено мучу, коли він штовхається назад. Пече.

− О, чорна безодня, − хрипить він позаду. І знову штовхається. Такий великий. Що скавчати хочеться. У мені ніби розпечена кувалда рухається. Знову і знову.

− Подивися на мене, − чую гуркотливий наказ Са-оіра. І підіймаю на нього сповнені непролитих сліз очі. − Розслаб горло і потерпи. Так буде тільки вперше.

Він перехоплює моє підборіддя трохи інакше, змушуючи витягнути шию. І тоді починає також рухатися. Брати мене в рота. Розмашисто. Штурхаючись у горло і змушуючи давитися. Але все ж таки… я звідкись знаю, що він стримується. Береже мене. Надто вже напружене його тіло. Надто сильно кривляться в якомусь навіть болісному вискалі губи.

Та й А-атон. Він також може набагато жорсткіше. А зараз рухається дуже повільно. Навіть я це розумію.

Мене бережуть вони обоє. Від цього розуміння щось остаточно відпускає всередині. Я розслабляюся, довіряючи себе їм. Довіряючись й не намагаючись більше боротися зі своїми відчуттями. Приймаючи їх.

І щось змінюється. Біль не йде повністю. Але стає терпимим. А поштовхи чоловічого члена всередині мене тепер відчуваються інакше. Кожен удар, як спалах болючого… задоволення, іскри якого накопичуються внизу живота, розливаючись пекучим теплом по венах.

Навіть те, що в рот мене теж беруть, з усією цією гидкою слинявою і неприємними позивами організму починає дивним чином збуджувати. Можливо це збочено і неправильно. Але хто мені суддя тут, у чужому світі, на далекій планеті? Точно не мої господарі. Їм якраз мої реакції подобаються.

А я змушена визнати, що мені... трохи подобається їм належати. Ось так.

Відчуваючи, що я повністю розслабилася, чоловіки також поступово відпускають контроль.

Рухи стають різкішими. А сили, що пульсує довкола, стає більше. Нас затоплює світлом. Мене затоплює.

Пальці Са-оіра стискаються в моєму волоссі, і він раптово відсувається. Гладить мої заплакані щоки. І навіть цілує припухлі губи.

– Сила прибуває. Ти відчуваєш? − зловісно посміхається, піднявши погляд на брата. – Дівчинка справляється. Гадаю, вона вже готова до більшого. Не заперечуєш, якщо я буду першим ззаду?