Читати книгу - "Між нами контракт, Кетрін Огневич"

Я плюхнулася на шезлонг і втупилася у свою електронну книжку, намагаючись ігнорувати Жданова, який посміхався.

— Я вже казав, що мені до біса подобається, коли ти злишся? — подає голос цей козел, і я ледве стримуюся, щоб не підскочити зі свого місця і гарненько всипати йому по саме число.

— Щось не пригадую такого, — бурчу я у відповідь, відкриваючи останній роман, який я почала читати. Здається, це була одна з книжок Кендалл Раян, але не суть, оскільки мені не вдається зосередити свою увагу на розділі. 

— Та годі тобі, злючко, визнай, що ти рада опинитися тут! — Хм, можливо, але я нізащо не зізнаюся йому в цьому. 

— Я так не вважаю.

— Серйозно? Хочеш сказати, що ти була б рада, якби мій батько закинув нас на Балі і залишив під пильним наглядом своїх людей?

Що? Він зараз серйозно? Мене так це вибісило, що він ще й уявив себе моїм рятівником. І весь гнів, який мені ледь вдалося придушити, миттєво повернувся, і тут, як каже одна з моїх подруг, Остапа понесло.  

— Ні, я хочу сказати, що ти той ще козел, оскільки не маєш права смикати мене, як тобі захочеться! Особливо, ти не мав жодного права присипляти мене, як якусь тварину, і викрадати! 

— Чорт забирай, тобі взагалі можна якось догодити? Ти, бляха, вічно чимось незадоволена! Я хотів зробити якнайкраще, а ти все одно бісишся. Що мені зробити, щоб ти хоч раз зраділа бодай чомусь? Що? Скажи мені!

— Для початку звалити звідси і залишити мене одну! — прогарчала я у відповідь, і знову уткнулася з носом у книжку.

Знаю, жорстоко, але, чорт забирай, він це заслужив! Хіба ні?