Читати книгу - "Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців, Оксана Мороз"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
# 5. Блокування осередків поширення вірусів
Що робиться:
У соціальних мережах існує функція поскаржитися на контент акаунта. Утім для того, щоб джерело було заблоковане, потрібна велика кількість скарг. Як наслідок, ця функція працює навпаки — у переважній більшості випадків блокує не ресурси, які поширюють віруси, а акаунти і сторінки активістів, які борються з вірусмейкерами. Причина проста — в останніх є великий автоматизований ресурс здійснювати блокування, а першим потрібно щоразу проводити кампанії і мобілізувати людей.
Ця проблема триває з початку війни з Росією, коли у Facebook почали масово блокувати акаунти українських активістів. Проте жодні обурення і логічні аргументи не змогли переконати Facebook і інші мережі в необхідності поміняти процедуру блокування.
Що не робиться:
Ніяк не регулюють канали в Telegram. Як я писала вище, вони стали ефективним осередком анонімного вкидання інформації.
Украй мало, фактично зовсім не регулюють сайти. Також існують роками описані вище мережі «інформаційних помийок».
Яка ефективність: низька, яка прямує до нульової.
Загальний висновок напрошується сам собою — чи то українська індустрія вірусмейкерства могутніша від усіх цифрових корпорацій разом узятих, чи то спроби з нею боротися більше для камер, ніж для результату.
Мені дуже хочеться вірити, що цьому є просте пояснення — запущено глобальні процеси, які ще не мають очевидних результатів, і найближчим часом нас чекає сплеск ефективності. І навпаки, не хочеться вірити в те, що цифровим корпораціям не дають спокою лаври вірусмейкерів і вони просто шукають компроміс між «створенням видимості боротьби» і «залишити все як є».
Частина 4. Як вiруси зруйнували нас
4.1. Чого досягли вiруси i як ми можемо ïм протидiяти
У попередній частині ми познайомилися з індустрією вірусмейкерства. В її нетрях створюють віруси. Їхня мета одна — підпорядкувати нас собі. Проте завдання — різні, часом суперечливі й часто мінливі. Ця індустрія плодить хаос і сама існує в хаосі.
Упевнена, що, прочитавши третю частину книги, читачі розділяться на дві радикальні групи: ті, хто почує про це вперше, і ті, для кого там усе зрозуміло й давно відомо. Проте і перші, і другі однаково схильні до зараження вірусами. Щоправда, одні через незнання, а інші через звичку все ускладнювати.
Кожен із нас живе в своїй інформаційній бульбашці. Вона виникла не з настанням цифрової ери, а була завжди. Ми є те, чим є наше оточення. Ми живемо тими самими захопленнями, читаємо ті самі книги, дивимося однакові фільми. При зміні епох цей перелік просто істотно розширився, як і коло нашого спілкування. Власне, саме спілкування розділилося на віртуальне й реальне. Перше впевнено лідирує.
Кожен із нас живе в своїй інформаційній бульбашці.
Як люди поінформовані — а зараз я саме про тих, для кого третя частина книги не стала відкриттям, — ми підсвідомо виробляємо для себе правила інформаційної гігієни. Так, вони стихійно-інтуїтивні, але існують:
• одні — найвідчайдушніші — видаляють свої акаунти з соціальних мереж;
• інші обмежують свій час в інтернеті;
• ще інші влаштовують періодичні діджитал-детокси;
• іще інші вивчають усі деталі угод із цифровими гігантами й роботу алгоритмів;
• хтось стає цифровим, політичним чи іншим гуру, купуючи необхідні професійні навички, щоб «не наступити на вірусні граблі»;
• ще хтось подасться в психологію, нормуватиме себе, учитиметься розуміти інших і залишати за ними право бути собою;
• дехто береться до йоги чи інших духовних практик, також вивчаючи себе й інших і заразом залишаючи право кожному на свої помилки.
Перелік невичерпний. До того ж багато хто поєднує одразу кілька способів. Проте для всього цього потрібно бути людиною з широким світоглядом, прокачаною силою волі, відносно психологічно здоровою і мати вдосталь часу для всього, що зазначено вище. Одначе навіть і така людина має значний ризик випасти з цих правил у разі, якщо щось «зламається» (втратить роботу, розлучиться, серйозно занедужає). Адже на дотримання й розширення правил гігієни енергії бракуватиме.
Звісно, навички йоги або напрацювання психоаналізу просто не минуться, але інформаційна оборона знизиться. Скажімо, варто нам злягти із застудою, як одразу тягне на прості примітивні серіальчики, шоу, ігри, глянцеві журнали й інші розсадники вірусів. Звісно, як і застуда не руйнує наш імунітет за один раз, так само за один раз не зруйнувати й наш інформаційний імунітет. А якщо ситуація ускладниться?
Яскравий приклад трапився в одному фільмі-розслідуванні про індустрію екстрасенсів. Там показана історія абсолютно нормальної жінки — з хорошою роботою, сім’єю, друзями. Цілком собі міцна людина-борець у житті й на інформаційному фронті. Проте зненацька її спіткає нещастя: сильно занедужує матір. Медицина не може нічим зарадити. Жінка кидається, шукає варіанти, виснажується фізично й морально.
Одного разу вона механічно вмикає телевізор, перемикає канали та потрапляє на рекламу мага й чарівника, який лікує все й усіх. Жінка набирає номер телефону, потрапляє в «магічний контактний центр». У ньому спеціально навчений «маг-знахар-екстрасенс» запевняє, що на ній прокляття, часу на його зняття обмаль, та якщо поквапитися, то все можливо. Звісно, це буде коштувати грошей, але результат того вартий.
Упродовж місяця жінка віддає всі свої гроші. Продає квартиру, випозичує кошти в кредит і все теж віддає «магам». Згодом її мама помирає. А жінка залишається жити сама, в орендованій квартирі, працюючи на трьох роботах, щоб виплатити кредити.
Так само працює й інформаційний вірус. Він знаходить слабке місце в момент, коли ми втратили пильність, і руйнує нашу оборону. А якби ми жили в інформаційно здоровому суспільстві, воно нас підтримало б і не дало занепасти духом.
Є ще одне велике АЛЕ. Існуючи в своїй комфортній і просунутій інформаційній бульбашці, ми майже не замислюємося про тих, хто перебуває за її межами. До прикладу, візьмімо батьків. Скажіть чесно, кому вистачає терпіння дискутувати з батьками про політику? А з бабусями й дідусями? А з тестями/свекрами? А з далекими родичами? З майстром манікюру або тренером?
Ми креативно уникаємо цих розмов. Прикриваємося тим, що в кожного своє життя, кожен має право на свої помилки, думку тощо. Може, воно й так. Проте чому тоді ми охоче провадимо розмови, дискусії про глобальне потепління? Чому так просто підтримати бесіду з будь-яким співрозмовником про необхідність відмови від пластику? Ба більше, ми вже знаходимо аргументи навіть для бабусі, чому не споживаємо м’яса, цукру, жирного, чому обмежуємо себе в тому чи тому. Чи не здається це трохи дивним? Адже й питання інформаційної гігієни, і питання глобального потепління однаково важливі. І там, і там особисте благополуччя залежить від колективного.
Інформаційний вірус знаходить слабке місце в момент, коли ми втратили пильність, і руйнує нашу оборону.
Якщо ви дочитали до цього місця, я майже на 100% упевнена, що ви за вакцинацію. Відповідно, добре розумієте і приймаєте інформацію, яку викладено в подальшій ремарці.
РЕМАРКА
Високий рівень охоплення населення вакцинацією (близько 95%) є основою для формування колективного імунітету, який унеможливлює поширення інфекції навіть у разі завезення її з іншої країни.
Колективний імунітет дуже важливий для людей, які не можуть бути вакциновані за станом здоров’я і мають протипоказання до щеплень. У суспільстві з високим рівнем охоплення щепленнями такі люди можуть бути спокійні, адже їх захищає колективний імунітет, більшість людей є вакцинованими і не можуть інфікувати їх небезпечною інфекцією.
Саме тому ми маємо розуміти, що вакцинація
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців, Оксана Мороз», після закриття браузера.