Читати книгу - "Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім"

— І ти вирішив кинути мене, без жодного слова. Просто розчинитися. Браво, Вінсенте, чудовий вибір.

— Каріссо… — повторив моє ім’я Вінс. Схоже, у нього почали здавати нерви. — Тоді я думав, що найкращим виходом буде дати тобі спокій. Адже ти заслуговуєш кращого. Я так і зробив. Не думав, що ти будеш мене шукати.

— Не думав він… — пробурмотіла собі під носа1 я. — А тепер, оскільки я в змозі себе захистити, можна повертатися, так?

— Ісо… я весь цей час думав про тебе. Не виходиш ти з моєї голови і все. Час від часу я приглядав за тобою, щоб тебе не вчепили мої вороги. Дейн… він допоміг мені дещо зрозуміти. Я дійшов до висновку, що не можу без тебе.

— Все, Маркс, мені набридло! — я різко піднялася, грюкнувши руками по столі. В очах з’явилися сльози, та я щосили стримувала їх. — Бідний і нещасний ти! Як же ти не помер від кохання за ці п’ять років?! П’ять! Бісових! Років! Ти дійсно очікував, що я кинуся тобі в обійми за першої нагоди? Не на ту напав. Хоча… завдяки тобі, я перетворилася з безхарактерної й чутливої дівчинки в останнє стерво. Спасибі й на тому.

— Ісо, ти перегинаєш палицю. Охолонь і поговоримо. Стюарт тобі не пара.

— Тобто, ти тепер ще й вирішуватимеш, хто мені пара, а хто — ні?! — обурилась я. — Краще зійтися з тобою й сидіти в очікуванні, коли ж ти знову зникнеш? — уже тихіше промовила я. По щоках таки покотилися сльози. Чи то від гніву, чи то від образи… не знаю…

— Хіба тобі не сказали триматися від дівчини подалі? — неподалік пролунав голос Алекса.

Я повернула голову й побачила, як розгніваний хлопець наближається до нашого столика. Біля входу стояла Софі і спостерігала за нами. Та що там казати, за нами спостерігало все кафе.

— Ти переслідуєш Ісу? — роздратовано кинув Вінс.

— Я захищаю свою дівчину, — впевнено промовив Алекс і, обернувшись, витер сльози з мого обличчя. — Він не вартий твоїх сліз, вогнику, — лагідно промовив він і взяв мене за руку. — Ходімо, тут більше нíчого робити. Ще раз побачу поруч з нею — я за себе не відповідаю, — розгнівано кинув Алекс, проходячи повз Вінсента.

— І що ти мені зробиш? — глузливо запитав демон.

— А давай перевіримо! — зовсім розійшовся вампір і вже обернувся до чоловіка, та я його зупинила, стиснувши руку.

— Алексе, ходімо, — промовила я. Демони, нехай йому вистачить розуму не повестися на провокацію Вінсента.

Хлопець зміряв його поглядом і, обійнявши мене, попрямував на вихід. Я полегшено зітхнула.

— Ну ви і розійшлися, — промовила Софі, коли ми вийшли надвір. — Будь-який серіал ховається.

— Софі, помовч, будь ласка, — роздратовано промовив Алекс, сівши на лавку, що стояла неподалік.

— Я що тобі казала? Не лізь до нього! — я стукнула хлопця кулаком у плече й сіла поряд.

— То я мав дивитися, як він тебе до сліз доводить?! — обурився хлопець.

— А що, було б краще, якби він вмастив тобі?!

— Гей, стоп! Зупиніться, — перекрикнула нас білявка. — Ви зустрічаєтеся? Бо поводитесь, як парочка.

— Парочка? — повторила я і глянула на Алекса. Знизала плечима. — Я вже нічого не знаю...

— Просто заспокойся, Іс, — промовив хлопець і приобняв мене. Я зітхнула й опустила голову йому на плече.

— Вибачте за цікавість, але що між тобою і тим демоном? — запитала дівчина. — Чому ти так кричала?

— Він мій колишній, — спокійно промовила я, відчуваючи погляд Алекса на собі. Звичайно, я не буду нічого детально розповідати. — Вирішив, що йому все можна.

— Зрозуміло, що нічого не зрозуміло, та нехай, — промовила дівчина. — Ти не переймайся. Он, Алекс за тебе хвилюється.

— Я знаю... але я його не змушувала, — пробурмотіла я.

— Тобто ти нічого не робила, щоб закохати його в себе? — здивувалася Софі. — А як тоді…

— Не знаю. Я його і посилала, і била, і огризалася. Нічого не допомогло — вчепився намертво.

— Я, взагалі-то, ще тут, — ображено пробурмотів Алекс. — Так вже сталося, нічого не поробиш. А тепер познайомтеся нормально. Іс, це Софі, моя сестра. Софі, це Карісса, моя дівчина, — промовив він і усміхнувся.

— А мене запитати не потрібно, ні? — нахмурилась я.

— Так ти ж не заперечуєш. В іншому випадку, мені б влетіло ще в кафе.

Я тільки закотила очі й потиснула руку дівчини.

— Вибач, могла бути трохи різкою при нашій першій зустрічі. Просто не люблю, коли порушують мій особистий простір. Надалі постараюсь не хамити.

— Ти не бійся її, Іс майже не кусається, — усміхнувся Алекс.

— Зараз стукну, — попередила я.

— Хоча руки викручує майстерно, — додав він і чмокнув мене в щоку. Я зітхнула.

— Може, я помилялася. Ви варті одне одного, — усміхнулася дівчина. — Що з прийомом?

— А, точно. Іс, ти йдеш на прийом зі мною, — промовив хлопець.

— Я й так туди йду, це все треба охороняти.

— Ні-ні-ні, ми йдемо туди, як пара. Здивуємо Стюартів старших, може, і вбивцю спровокуємо. Не думаю, що він впустить можливість побувати на прийомі.