Читати книгу - "Вождь червоношкірих (Збірник)"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Джефе Петерс, — гарчить Кольєр, — негайно пусти мене, бо мені доведеться вдатися до насильства. Я надзвичайно поспішаю. Руки забери!
— Едді, заспокойся, — кажу я, не послаблюючи хватки, — дозволь старому другу помилуватись неповторною цікавинкою. Ти забагато взяв на себе, хлопчику мій. І не треба погрожувати, що ти мене відлупцюєш, — ти зараз ногою миші не заб'єш. Увесь твій арсенал — це збуджені нерви і до дідька голодний шлунок.
Я не перебільшував. Чоловік був не дужчим за кота-вегетаріанця.
— Я залюбки посперечався би з тобою, Джефе, — відтяв Кольєр, ніби виправдовуючись, — і дискусія затягнулася б на багато раундів, якби у мене були вільні півгодини і шматок біфштексу два квадратні фути завширшки, щоб тебе провчити. Хай буде проклятий той, хто вигадав голодування. Нехай його душа вічно мучиться у півметровій ямі киплячого бульйону з м'ясом і овочами. Джефе, я виходжу з гри; я — дезертир. Міс Дуган у наметі, вона захоплено роздивляється живу мумію і балакучу свиню. Вона хороша дівчина, Джефе. Я б завоював її серце, якби протримався без їжі ще пару днів. Визнай, вигадка з голодуванням дала мені добрячу фору. Я все прорахував. Знаєш, Джефе, кажуть, любов керує світом. Дозволь сказати тобі, це не зовсім відповідає істині. Світ обертається навколо аромату обіднього столу. Я кохаю Мейм Дуган. Я шість днів обходився без їжі, щоб стати гідним дівчини. За цей час мої зуби тільки раз торкнулися їжі. Я палицею вперіщив татуйованого хлопця, який запихався бутербродом, і відняв у нього харч. Власник цирку забрав у мене платню, але я погодився на таке знущання не заради грошей. А заради дівчини. Я ладен віддати за неї життя, але готовий обміняти безсмертну душу на тушковану телятину. Голод — страшна штука, Джефе. Любов, гроші, сім'я, віра, мистецтво і патріотизм — пустопорожні слова перед обличчям Голоду!
Отак патетично Ед Кольєр розпинався переді мною. Його випадок був справді не з легких — серце
і шлунок сперечалися в голові бідолахи, і буфет переміг аналой. Ед Кольєр ніколи не викликав у мене різкої антипатії. Хоч як я намагався відшукати у закапелках пам'яті слова розради для хлопця, та нічого підходящого в голову не лізло.
— Буду вельми вдячний, — вів далі Ед, — якщо ти мене відпустиш. Життя завдало мені блискавичного удару, але ще блискавичнішою стане моя навала на продовольчі запаси. Я спорожню кухні всіх ресторанів у місті. Я перебрідатиму ріки філе і перепливатиму моря яєць та шинки. Яка сумна доля для чоловіка — відмовитися від дівчини заради їжі! Гірша, ніж у Ісава, котрий проміняв право первородства на куріпку![52] Але голод невблаганний… А зараз вибач мені, Джефе, мої ніздрі лоскоче аромат смаженої курки, а ноги рвуться в галоп у тому напрямку.
— Смачного, Еде Кольєр! — кажу я. — І без образ. Сам я не збираюся відмовлятися від їжі, але прийми моє співчуття з приводу твого плачевного стану.
Аж тут вітер приніс аромат смаженої шинки — і містер Постувальник із голосним іржанням зривається з місця і мчить учвал у бік імовірного місцезнаходження фуражу.
Багато б я віддав, щоб цю картину побачили мудрагелі, які на всі лади вихваляють цілющий уплив любові й сердечної прив'язаності. Побачили б вони Еда Кольєра — хорошого, винахідливого, романтично налаштованого чоловіка, який відмовився від дівчини своєї мрії заради дослідження околиць на наявність приземленого харчу. Оце так закид поетам і удар по комерційно найвигіднішій частині літератури! Голодний шлунок — найкращі ліки від змученого серця.
Природно, мені нетерпеливилось дізнатися, наскільки сильно Кольєру вдалося причарувати Мейм своїм голодуванням. Я зайшов на неповторну виставку; дівчина була на місці. Мейм здивувалася, побачивши мене, але не виказала ознак неприязні.
— Надворі чудовий вечір, — здалеку кажу я. — Там панує приємна прохолода, зірки, як і належиться, вишикувалися на небі. Чи не волієте ви на якийсь час відірватися од тваринного царства і прогулятися з пересічним чоловіком, який не належить до диваків і потвор?
Мейм лукаво озирнулася довкола. Я зрозумів, чому вона вагається.
— Мені дуже шкода розчаровувати вас, — кажу я, — але цікавинка, яка харчується повітрям, втекла з курника. Пролізла попід наметом. І вже, певно, встигла спустошити половину гастрономічних запасів міста.
— Ви про Еда Кольєра? — запитує Мейм.
— Так, — відповідаю я. — Прикро, та він повернувся до лав невиправних грішників. Я зустрів його за наметом. Едді поділився намірами суттєво зменшити кількість їжі на світі. Страшенно сумно, коли ідеал добровільно сходить із п'єдесталу, щоб перетворитися на всеїдну саранчу Мейм довго дивилася мені у вічі, поки не прочитала моїх думок.
— Джефе, — нарешті мовила вона, — ви мене дивуєте. Мені байдуже, що ви висміюєте Еда Кольєра. Чоловік може йти на шалені вчинки, але вони ніколи не здаватимуться безглуздими жінці, для якої це робиться. Ед — один на сотню. Він відмовився від їжі, щоб мені догодити. Виявити до нього неповагу було б із мого боку безсердечно. А от ви змогли б заради мене відмовитися від їжі?
— Зрозуміло, — пробурмотів я, — що я приречений. Нічого не вдієш. На моєму лобі палає тавро пожирача. Маю подякувати за це пані Єві, яка знюхалася зі змієм. Я попав із дощу прямісінько під ринву. Здається, мені присвоїли звання містер Усесвітній Ненажера.
Я говорив сумирно, і Мейм змилостивилася наді мною.
— Ми з Едом Кольєром — просто друзі, — пояснила дівчина, — як і з вами. Як і вам, я пояснила йому, що ніколи не вийду заміж. Мені подобається проводити з Едом час, спілкуватися з ним. Думка про те, що на світі є чоловік, ладний проміняти виделку і ніж на мене, страшенно гріє серце.
— То ви не кохаєте його? — запитав я нерозважливо. — І не збиралися стати місіс Цікавинкою?
Від помилок ніхто не застрахований. Усі ми інколи мелемо дурниці у цілком приємній розмові… На вустах Мейм розцвіла така посмішка, наче вона з'їла лимон без цукру, і дівчина сказала мені з явною насолодою:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вождь червоношкірих (Збірник)», після закриття браузера.