Читати книгу - "Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Він повернувся у свою кімнату, ледь не плачучи.
І раптом прямо проти його вікна на дах усівся ворон — величезний, чорний, очиці злі, лукаві. Сів і закаркав.
У невдачливого Удачника защеміло серце.
Адже ворон каркає не до добра. Одне лихо вже звалилося на нього. А за першим і друге не забариться.
Так і сталося.
Він ледь не спізнився на іспит. На всі питання відповідав невлад, і закінчилося все тим, що він одержав двійку.
Поволі чвалав нещасний Удачник додому. А Невдаха вже чекав його біля воріт.
— Ти ще не прочитав? — запитав він з тривогою.
— Мені не до тебе було, я готувався до іспиту. Адже не всі такі нероби, як ти, — сказав Удачник.
Він навмисне сказав так грубо, щоб швидше позбутися товариша. Як він зізнається йому, що скоїлося таке лихо, якого навіть цей Невдаха ніколи не зазнав? А Невдаха подумав: Напевне, мій твір ані на що годиться, ось він зі мною і не хоче розмовляти. Ні, ні в чому, видно, немає в мене удачі!»
Наступного дня, щойно злощасний Удачник вийшов із дому, його зустрів Невдаха.
— Ти що, підстерігаєш мене? — сердито запитав Удачник. — Коли прочитаю, сам до тебе прийду, а ходити за мною слідом — зась.
— Ні, ні, я не кваплю тебе. Я тільки ось що хотів сказати, — боязко промовив Невдаха, — якщо ти побачиш, що мій твір нікудишній, ти можеш викинути його або спалити.
Удачник нічого не відповів і пройшов мимо. А Невдаха тепер не сумнівався, що вся його робота була пустим гайнуванням часу.
«І говорити про неї — тільки час гаяти!» — скрушно подумав Невдаха.
Третього дня Удачник зовсім не виходив з дому.
Слова, сказані Невдахою, звучали в його вухах: «Якщо ти побачиш, що мій твір нікуди не годиться, ти можеш викинути його або спалити». А якщо сказати, що я так і вчинив?.. Ніхто нічого не взнає… І сам Невдаха не дізнається…
Він цілий день ходив з кутка в куток по своїй кімнаті, і щоразу, коли він піднімав голову, бачив ворона, який нерухомо сидів навпроти його вікна.
— Ох, який я нещасний, який нещасний! — вигукнув Удачник. — Мусі і тій живеться краще, ніж мені! От якби стати мухою! Або коником… Ким завгодно, тільки б позбутися лиха.
— Кар-р-р! Кар-р-р! — закричав раптом ворон і, важко змахуючи крильми, полетів геть.
Минув іще один день, а нещасний Удачник не міг ні на що зважитися.
«Ні, найкраще сказати правду, — думав він. — Але ж цей Невдаха не повірить мені. Він неодмінно вирішить, що я тільки з жалості хвалю його твір, а що насправді — він нікуди не годиться, і я спалив його. І що історію про вітер я просто вигадав… А якщо він навіть повірить — так буде ще гірше. Адже його праця, яка могла б прославити його, загинула назавжди. Тож, можливо, краще йому думати, що його твір тільки того й вартував, щоб його спалили? Але як же я скажу це?.. Ох, що ж мені робити? Що робити?» — думав у відчаї Удачник.
І думки його бігли по тому самому колу. Обдурити — не можна. Сказати правду — неможливо. Не повірить йому товариш — зле. Повірить — іще гірше.
Він метався по кімнаті, як звір у клітці, то сідав, то спохоплювався, то знову сідав і невидящими очима дивився у вікно.
Надвечір він почув скрипуче каркання.
— Знову цей ворон! — печально мовив Удачник. — Ну що йому від мене треба? Яку ще біду він мені накаркає!
А ворон злетів на підвіконня, і зі спини його — прямо на стіл — зіскочив маленький, наче іграшковий, чоловічок.
Удачник так здивувався, що на мить забув про всі свої невдачі.
— Агов! Хто ти такий? Може, ти гном? Але ж гноми бувають тільки в казках!
— Якби лише в казках! — тихо сказав Нільс, зітхаючи. — Адже я був звичайною людиною, ось таким, як ти, просто хлопчиком. А справжній гном зачаклував мене. Відтоді я так і живу — і не людина, і незрозуміло хто…
— Де ж ти живеш? — запитав Удачник.
— А я з птахами живу. Мене гусяча зграя до себе взяла.
— Який ти щасливий! — вигукнув Удачник. — Ех, якби я міг стати таким, як ти! Якби і мене понесли звідси перелітні птахи!
Тут ворон, який досі мовчав, підштовхнув Нільса крилом і радісно каркнув:
— Говор-р-ри! Говор-р-ри! Скор-р-ріше говор-р-ри!
«Он воно що! Ось навіщо Фумле-Друмле приніс мене сюди! — подумав Нільс. — Невже я зараз знову стану людиною!..» Він відкрив рота і, завмираючи від хвилювання, почав:
— Стань переді мною, Як миша перед горою…І раптом замовк. Неначе забув усі чаклунські слова.
— Говор-р-ри! Говор-р-ри далі! — закаркав Фумле-Друмле.
Але Нільс тільки відмахнувся від нього.
А Удачник, який ні про що і не здогадувався, нахилився над Нільсом і сказав:
— Ну говори ж, говори далі! Я ніколи не чув таких віршів!
— І добре, що не чув, — сказав Нільс.
— Дур-р-рень! Дур-р-рень! — закаркав Фумле-Друмле.
— Помовч! — знову нагримав на ворона Нільс. Потім знову повернувся до Удачника і запитав:
— А ти чому хочеш стати таким, як я?
— Тому що я найнещасніша людина на світі! — вигукнув Удачник. — Ти тільки послухай, що зі мною трапилося.
І він розповів Нільсу, нічого не втаюючи, про свою біду.
— Так, тут будеш радий на край світу відлетіти, — погодився Нільс. — Але
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми», після закриття браузера.