Читати книгу - "Межник, або Всесвітнє Свавілля. Ч.1. На грані світла й тіні"

— Хо-хо-хо!.. Голову, Хуху, всякий дурень має. А чи вона багатьом стала у пригоді… Та й тобі ж легше — менше в неї братимеш.

Іскри заметушилися на поверхні головешки, пойняли спершу вуха, тоді спалахнули в одному-єдиному оці. І враз воно моргнуло з-під ноги, кліпнуло і немов розтяглося в усмішці.

— Ху! Ху-ху-ху! — розсипався золотистими гранями від сміху Хух. — Це був гумор?! Так, повелителько?.. Я радий! Я такий радий! Аж мене піт пройняв.

— Який піт? Ти наче здурів за цих останніх дві тисячі триста… триста…

— …шість обертів… — нагадав ввічливо Хух і, стаючи перед Хвостик одною ногою на коліно, прошелестів складками з попелу: — Ні, світносте четвертого виміру… Просто зо мною дуже давно не жартували.

— Я добра лиш тому, що завдання у тебе відповідальне, — Саня Василівна оцінила кмітливість Хуха і навіть надумувала вже пожалувати йому й голову. Але, витративши багато сил у боротьбі зі зрадливою хованкою, потроху остигала і якось марніла, тому заговорила знову важко і впівголоса: — За цією дівахою тягнеться слід Чорного Півмірря. І якщо вона спробує втекти, я тобі наказую, попри всі закони, в ім'я Останнього Засвіту, знищити її Вічним Згасанням.

— Я щось придумаю… Хоч і без голови… Ти ж мене знаєш, — і на поверхні головешки зазяяла чорно-вогненна усмішка.

— Ти не маєш права віддавати наказ на знищення світлозорих третього ступеня ясності! Таке властен зробити тільки Сойм! — непокірливо струсила головою Бруня.

— Маю. Ми існуємо в час усесвітнього згасання і людського свавілля. Про це написано у Згортках Світла. І якщо це потрібно для нашого порятунку, то всі приписи Останнього Засвіту можуть бути скасовані. Я правильно кажу, Хуху?!

— А мені бірюзово, чи згортки, чи засвіти… — шерхотів і тріщав лушпинням спалахуючого чорно-сивого попелу Хух. — Я вічно голодний виконавець із виконавців, бо найнижчий і найбридкіший з усіх світлозорих. Мій жар, особливо, коли в мене нежить чи грипа, буває, що й у слиз перетворюється. І це гірше допікає, ніж посутенілим, що ходять завжди обслизлі та підмоклі. А з нас, ви знаєте, з найнижчих світозорих, як з цапа вовни! Та й за лиходійство в усіх Засвітах відповідають не ті, хто виконують, а ті, хто наказують, — прошемрав усіма чорно-вогнистими шкоринками попелу Хух, схопив яскравий зашморг із пломеня й, розсипаючи довкіл себе дрібні іскри, потягнув Бруню до груби, перекочуючись через свою головешку й інколи відштовхуючись однією ногою.

Коли чавунна закривка за ними затулилася, знатниця Саня почекала хвилину, поки стихне шурхіт у димарі, а потім упала на коліна. Вона була геть стомлена. Її руки й обличчя знову потемнішали. Із зусиллям Саня Василівна відкрила закривку, схопила дві-три жарини, які залишив Хух, і поклала собі до рота. Її обличчя трохи посвітлішало, а на щоках розлився рум'янець. Їй треба було ще пожити серед людей. Тому вона підкинула в грубу дров і, коли вони спалахнули, встромила у вогонь руки…

Пáрус чи пáрос — промінь сонця, що пробивається, наприклад, крізь хмари. [«У скісному парусі сонця грає роєм мушва» (Коцюбинський). «Як легенькі блискавочки, забігали по землі пароси» (Мирний)]

Cavitas abdominalis — черевна порожнина (пер. з лат.).

Балвер — цирульник (запозичення з нім.).