Читати книгу - "Мільйон на рулетці"

— Здрастуй, Ахіміле.

Вони обнялися і навіть поцілували один одного.

Стоячи на ґанку, Сава з виглядом знавця, відкопиливши нижню губу, висловлював захват:

— Прекрасно. Чудово. Розкішне казино, Ахіміле.

Той усміхався і говорив:

— Ти перебільшуєш, — хоча насправді йому хотілося сказати: «Куди йому до „Прибережного“ чи „Нічної Сови“».

— Просто неймовірно, — закінчив захоплюватися Сава і запитав: — Запросиш мене усередину?

— Звичайно, — відповів Ахіміл весело й привітно.

Правда, коли з машин вибралося більше ніж тридцять стрільців Сави, посмішка зникла з його обличчя. Сава, побачивши це, запитав:

— Гадаю заперечень не буде, щоб мої хлопці пограли у тебе?

— Ні, звичайно, — відповів Ахіміл.

— Дякую.

А вже в казино Сава сказав:

— Нехай хлопці трохи розважаться, а ми із тобою погутаримо де-небудь наодинці, — Ахіміл вимушений був вести гостя разом із охоронцями до свого персонального банкетного залу на другому поверсі.

— Ну, пацани, — сказав Валера, — починайте.

«Пацани» пішли кожен до свого столу.

— Ти пам’ятаєш, за що відповідаєш? — запитав мене Валера.

— Авжеж, — сказав я.

Ми стояли біля стіни залу з рулетками на другому поверсі.

Я глянув на годинник. До початку гри залишалося шістнадцять хвилин.

— Даси грошей пограти? — запитав я у Валери.

— Ні, — відповів він.

— А на те, щоб випити?

— Замовляй, — сказав Валера, — я потім розрахуюсь.

— Спасибі, — я рушив до виходу і кивнув Мишкові:

— Вип’єш зі мною?

— Вип’ю, — мовив той і пішов слідом.

Нас супроводжували стрільці-охоронці — двоє з кожного боку.

Ми прийшли в бар. Зробили замовлення.

— Залишилася хвилина, — сказав один із охоронців.

— Ну і що з того? — запитав я.

— Зараз почнуть.

— Ну, тоді пішли.

Ми повернулися в зал, коли всі до єдиної рулетки викинули «тридцять шість» другий раз поспіль.

— Почалося, — сказав Валера.

— Бачу.

Казино працювало тільки другий тиждень, і молоді круп’є спершу навіть не зрозуміли, що відбувається. Та й столи стояли так далеко один від одного, що жоден із них не бачив, що робиться в сусідів.

Тільки на п’ятому ході, коли один із круп’є крикнув голосніше, ніж треба: «Виграло „двадцять три“, „червоне“!», усі його колеги по залу втупилися в нього і завмерли.

Оговтавшись, вони зробили ще по одному кону, і їхні голоси зазвучали хором:

— Виграло «десять», «чорне»!

У залі на третьому поверсі второпали, що сталось якесь непорозуміння, ще пізніше. Уже після того, як виграли «п’ять», «двадцять чотири» і «шістнадцять».

Зрозуміти то зрозуміли, але не могли призупинити гру, оскільки в жодному із залів не було ігрового менеджера, а самі круп’є не мали повноважень зупиняти гру, і тому вони продовжували крутити рулетки, виголошуючи за кожним із двадцяти шести столів:

— Виграло «тридцять три», «чорне»!

А за п’ятнадцять хвилин перед цим Великий Сергій витяг сигарету і, глянувши на один із екранів спостереження за рулетками, сказав молодикові, який сидів за головним комп’ютером казино:

— Я на хвилинку вийду.

— У туалет? — грайливо запитав молодий комп’ютерний.

— Ага, — відповів Великий Сергій.

Він вийшов у порожній коридор, пройшов кілька метрів і постукав у двері з цифрою «8». Зайшов, усміхнувся ігровим менеджерам, які сиділи за довгим столом, і запитав:

— У вас усе гаразд?

Питання було дурнуватим. Але Великий Сергій поставив його не для того, щоб почути відповідь, а щоб порахувати ігрових менеджерів. Усі вони були тут, тому на сказане йому «Усе гаразд. А як у тебе справи?», він відповів: «Добре» і зачинив двері.

Потому витяг з кишені невелику дерев’яну трісочку, яку день тому взяв у готельного слюсаря, підсунув її ногою під двері і одним ударом заклинив їх. Після цього обірвав телефонний провід над дверима кімнати ігрових менеджерів. Саме тому жоден із них не зміг утрутитися в гру.

Повертаючись до комп’ютерної кімнати, Великий Сергій зняв зі стіни вогнегасник, потім став за спиною комп’ютерника і запитав:

— Що нового?

— Приїхав Сава зі своїми хлопцями, — сказав той.

— Чудово, — мовив Великий Сергій і вдарив комп’ютерника вогнегасником по голові.

Відтак уставив у один із системних блоків, що стояли на столі, заздалегідь приготовлену дискету і, глянувши на екрани, побачив, як стрілки Сави зайняли місця за ігровими столами.

— Пощастить вже вам, хлопці, сьогодні, — сказав він.

Великого Сергія привезли у Велике Курортне Місто зі столиці після того, як Ахіміл подзвонив одному зі своїх знайомих і сказав:

— Я тут відкриваю казино. Ти б не міг мені підшукати фахівця з безпеки?

— Звичайно, — відповів знайомий Ахіміла, який володів двома столичними казино.

І «підшукав» — наказав директорам своїх казино схопити потрібну особу.

Так уже склалося, що першим потрапив їм до рук Великий Сергій.

Майже два тижні його били по чотирнадцять годин на добу, а коли він уже був готовий робити що завгодно, щоб його не мучили, хлопцеві пояснили суть справи й у буквальному розумінні продали в рабство Ахімілу Хафізову.