read-books.club » Бойовики » Місто Боуган 📚 - Українською

Читати книгу - "Місто Боуган"

247
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Місто Боуган" автора Кевін Баррі. Жанр книги: Бойовики / Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 46 47 48 ... 55
Перейти на сторінку:
спеці, — і спускалися на резу пайкі, аж ось день і настав, і кожен кам’янистий акр рівнини виплюнув скількись-там трудяг, і їхні легіони у вдосвітньому тумані вранці 13 серпня потяглися за своєю худібкою по Високому Плаї. Телята на забій, коні на продаж.

— А скажи-но мені ціну за того он паломіно, малий!

У 54-му Ярмарковий день привітав нарід сірим зловісним небом: звичайне таке Імлонебо.

Люто плювався дощ.

Кпив недобрий вітер.

А місто Боуган відкрилося всім прибульцям.

*

Димопіль готувався до найщедрішого на клопоти дня у календарі. Половина світу білого перейде міст, щоб поцмулити дурман-люльку, полоскотати помідори і з’їсти локшини.

Хвойди робили епіляцію.

Макогони вправно перетирали дурман-пасту.

Кухарі кришили перці чилі і прямо з насінням кидали у величезні супниці зі скумбрієвою юшкою, які тягали цілим Дополем і тим забезпечували поживну їжу перед тяжкими трудами.

Нервові хвойди пливли вулицями під шелест нейлону, поправляли пояси для панчіх, поринали в туманні долини власного дешевого запаху.

О, як там самотньо.

*

Такий у місті був звичай — тяжко пити тиждень перед Серпневим ярмарком, і вранці 13-го вулиця де Валери виглядала так, ніби там відбулися бунти.

Порожні міхи вина завалювали всі канави, а при узбіччі діамантами виблискували биті пляшки — боуганські коштовності. У місті чи й лишилася хоч пара очей, що не звисала б на нервах. Ярмарковий день — час нестримних веселощів і сентиментальної музики, корисний клапан, що дозволяв спустити напругу, адже в нашім непростім місті над морем настали непрості часи.

Уздовж берега зводили Забави: випробовували каруселі з підвішеними відерцями, обносили мішками сіна ринги для собачих боїв, витягали на платформу пристрій, що дозволяв виміряти свою силу. Для боїв голіруч готували імпровізовані сцени з барилець елю, корабельних тросів і штахетин. Навколо рингу для родео готували сидіння анфіладою, ринг щедро посипали тирсою. Забави в Боуган з року в рік привозили ті самі клани, що спеціалізувалися на мандрівних карнавалах. Курили вони, як паротяги, ці карнавальники. І, звичайно, чимало карнавальників таки з півострова й походило. Ми-бо з тієї породи, що готові втекти за Забавою світ за очі.

Кін-полісія була повсюди. Уже на світанку вони перегороджували всі виходи з Манівців на доки. Братія з Бригади швидкої допомоги ім. св. Іоанна — аж ось і добрі хлопці! У жилеточках своїх! — готувалася тягати поранених до медтентів. По Манівцях бабуськи відкривали віконниці й вивалювали з горішніх вікон цицьки, згадуючи свої Ярмаркові дні.

Ми в Боугані здавна так кажемо: Ярмарковий день — це день молоді.

Це молодь припадає до нього, як погани.

Серпневий ярмарок…

13-те серпня…

Ми шепочемо цю дату багато місяців, а потім стільки ж оговтуємося після.

*

Логан Гартнетт переступав через коматозні тіла на боуганській набережній. Він чув гамір аукціонів при самому березі: всі давні погрози і кпини продавців коней, що й далі лишалися головним товаром на Ярмарковий день. Він озирнувся на вулицю де Валери — у цю погоду погляд в Альбіноса був різкий і ясний, він оцінював кількість полісії. Він ішов до Манівців. Груди в нього були голі. На ньому були чорні штани до середини литки, строго по нозі, над гівнодавами, які в іспанському Гарлемі носять. На грудях у нього перепліталися бліді шрами, як зморшки на курячій шкірі, — нагадування про замахи, у яких він свого часу зацілів. На поясі в нього звисав церемоніальний кинджал із руків’ям зі слонової кістки.

Коли він звернув на Манівці, повітря, як завжди, змінилося, і він спитав себе, скільки разів у житті пірнав у ці вогкі вузькі завулки, щоб щось із кимось перетерти.

Повітря пахло зіллям, блювотинням і терпким вином.

Кожне перехрестя на Манівцях несло спогади — тут він перепихнувся з хвойдою, тут пустив кров ворогу. За одним поворотом бите скло на землі надало його крокам нуарового звучання. З глибини завулка линуло жовте світло каварні, що відкривалася рано.

У каварні вже зібралося чималенько люду: юнаки, які допізна загуляли з пляшкою, тепер понуро горбилися над акційним сніданком і намагалися допетрати, за скільки можна буде зважитися розкурити першу цигарку дня.

За заднім столиком Дженні Цзинь смоктала сигару над маленькою чорною кавунею.

Логан сів навпроти.

— Що, навіть смажені не наважишся скуштувати, Дженні?

Дівчина опустила долоню на ребра.

— Моє тіло — це, бля, храм сраний.

— І якщо сам за собою не доглянеш…

— …то ніхто інший тим паче не догляне, містере Гартнетте.

Коли підійшла офіціантка, Логан замовив тільки каву й підморгнув Дженні, яка серйозно кивнула, ніби кращого рішення й бути не могло. Хай там як, а сліпучий жовток у яєшні на тарілках з акційним сніданком аж ніяк не заохочував до обжерливості.

— Полісію купила, — сказала Дженні.

— А ціна?

— Здирницька, бля.

— Можу собі уявити.

— Зате вони хоча б відженуть піщаних пайкі.

— Значить, нам цього робити не доведеться, Дженні-любко.

— Принцу Г., звичайно, палець у рот не клади. Цей триматиметься в тилу, коли накотяться уйобки з полісії.

— Таке право лідера, — сказав Логан.

— Як скажеш, Г.

— Може, й тобі час такого повчитися?

Дженні вишкірилася.

— Розклади такі: Ед Леніган каже, що ми або цієї ночі розчистим Вовчикові шлях до Далекозора, або ніколи.

— Прекрасно.

Вони пили кавуню, курили тют. Один до одного вони ставилися насторожено, але приязно. Він знав, що вона звідусюди чекає удару, — доки виростеш у Дополі, навчишся роззиратися навсібіч, — але Стиляг вона не зрадила: Ґантові нікого не виказала.

— Щось тебе у «Го Пі» останнім часом не видко, — сказала вона.

— Тримаю рильце чистим, Дженні. Треба, щоб усе було під контролем.

— Ага, тут не знаєш, за що й хапатися, Г.

— Раз ми вже про це, Дженні… кажуть, дівчата з Манівців зараз їдять у тебе з руки?

— Так кажуть. — Вона невинно видихнула кільце диму.

— А Ґант тебе повсюди прославляє як прийдешнє.

— Якщо Старигань пустився берега й несе маячню, коли зазирає у пляшку, то не моя робота його спиняти.

— Та й моя люба матінка туди само, так же, Джен?

— Ми з Манюнею друзі.

— І не тільки, думаю я. Ніхто ціпочки Джен і пальцем не може торкнутися, так? Мені так сказано.

— А ти хотів спробувати, Альбіносе?

Він посміхнувся.

— Складно тебе не любити, Дженні.

Вона обпекла його своїм найхолоднішим поглядом, а тоді перевела очі на ранкову вулицю за вікном.

— У хлопців зі Стиляг проти тебе немає шансів, так же, Дженні?

Логан підніс кавуню до вуст і потішився гірким смаком. На фотографіях на стінах кафе виднілися боуганські обличчя — суворі погляди на суворих

1 ... 46 47 48 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто Боуган», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Місто Боуган"