Читати книгу - "Молодий місяць"

Джейкобу стало краще, але не достатньо, щоб подзвонити мені. Він гуляє зі своїми друзями. А я сиджу вдома і щохвилини за ним скучаю. Я була самотня, мене сповнювало хвилювання й тривога — а тепер мене остаточно спустошили. Знову сама. Я гадала, що цілий тиждень вимушеної розлуки справить на Джейка інше враження.

— Ти ще щось хотіла? — запитав Біллі чемно.

— Ні, не зовсім.

— Я скажу йому, що ти дзвонила, — пообіцяв Біллі. — Бувай, Белло.

— Бувайте, — відповіла я, але він уже повісив трубку.

Якусь мить я стояла нерухомо, тримаючи трубку в руці. Мабуть, Джейкоб передумав. Саме цього я й боялася. Він прислухався до моєї поради й не витрачатиме часу на ту, яка не може відповісти на його почуття взаємністю. Я відчула, як кров відлила мені від лиця.

— Щось сталося? — запитав Чарлі, спускаючись сходами.

— Ні, — збрехала я, вішаючи трубку. — Біллі каже, що Джейкоб почувається краще. Це був не мононуклеоз. Отже, все гаразд.

— То він приїде сюди чи ти поїдеш до нього? — запитав Чарлі розгублено, риючись у холодильнику.

— Ні те, ні те, — мовила я. — Він поїхав на прогулянку зі своїми друзями.

Зрештою мій тон привернув увагу Чарлі. Він подивився на мене з тривогою, його пальці завмерли, обхопивши пакет із сирними крекерами.

— Хіба ще не зарано для ланчу? — запитала я якомога байдужіше, намагаючись відвернути його увагу.

— Ні, я просто хочу взяти дещо з собою на річку…

— А, сьогодні риболовля?

— Ну, Гаррі дзвонив… І сьогодні сухо, — говорячи це, він викладав на стіл усіляку їжу. Раптом він підвів погляд, наче щось усвідомив.

— Скажи, може, ти хочеш, щоб я залишився з тобою, поки немає Джейка?

— Зі мною все гаразд, тату, — сказала я, намагаючись звучати байдуже. — За гарної погоди риба краще клює.

Він подивився на мене, на його обличчі читалась невпевненість. Я знала, чого він злякався: що я знову впаду в депресію, якщо він поїде.

— Серйозно, тату. Гадаю, я подзвоню Джесиці, — викрутилася я швидко. Краще я залишуся сама, ніж Чарлі увесь день дивитиметься на мене так. — Нам треба готуватися до контрольної з математики. Мені знадобиться її допомога.

Я не збрехала про контрольну, але до неї я збиралася готуватися сама.

— Хороша ідея. Ти так багато часу проводиш із Джейкобом, що твої друзі можуть подумати, ти їх забула.

Я усміхнулася й кивнула, наче для мене мала значення думка моїх друзів.

Чарлі повільно відвернувся, але потім різко обернувся назад із тривожним виразом на обличчі.

— Але ж ви збираєтеся вчитися тут або в Джесики вдома, правда?

— Звісно. Де ж іще?

— Просто я хочу, щоб ти трималася подалі від лісу. Я ж казав тобі.

Я розгублено дивилася на нього.

— Що, знову проблеми з ведмедями? Чарлі насупився й кивнув.

— Зник турист. Сьогодні вранці рейнджери знайшли його намет, але його там не було. Навколо багато відбитків величезних тварин… звісно, ведмеді могли прийти на запах їжі пізніше… В будь-якому разі зараз там наставили капканів.

— А, — пробурмотіла я. Насправді я не слухала засторог. Набагато більше мене хвилювала ситуація, що склалася з Джейкобом, аніж імовірність того, що мене може з’їсти ведмідь.

Я була рада, що Чарлі поспішав. Він не чекав, коли я подзвоню Джесиці, тож мені не довелося розігрувати перед ним виставу. Я зібрала всі підручники з кухонного столу й запхнула їх у рюкзак; це було вже, здається, занадто, і якби Чарлі так не квапився на свою риболовлю, одразу б щось запідозрив.

Я була така зосереджена, вдаючи заклопотаність, що тільки коли він поїхав, збагнула: попереду на мене чекає ще один порожній, нічим не зайнятий день. Мені вистачило кількох хвилин, аби вирішити для себе, що сьогодні я вдома не залишуся. Я обміркувала всі можливі варіанти.

Я не збиралася телефонувати Джесиці. З того, що я бачила, виходило: вона остаточно перейшла на інший бік, так би мовити, долучилася до ворожої сторони.

Я могла поїхати в Ла-Пуш і взяти свій мотоцикл — непогана думка, є лише один незначний недолік: хто відвезе мене у відділення швидкої допомоги, якщо це знадобиться?

О… у моєму багажнику лежить наша з Джейком мапа та компас. Я була впевнена, що достатньо добре вмію ними користуватися, аби не заблукати. Можливо, мені вдасться пройти одразу дві лінії на карті, випередивши наш графік, якщо Джейкоб знову вшанує мене своєю компанією. Я одразу відкинула думку про те, що моє очікування може затягнутися на невизначений термін або цього може взагалі не статися.

Я відчула докори сумління, коли усвідомила, як почуватиметься Чарлі, коли дізнається про мою поїздку, але проігнорувала їх. Просто не можу сидіти вдома сьогодні.

За кілька хвилин я вже їхала по брудній бічній дорозі, яка, здавалося, вела в нікуди. Я відчинила вікна і намагалася гнати пікап якнайшвидше, щоб відчути пориви вітру на обличчі. Було хмарно, але майже сухо — дуже гарний день, як на Форкс.

Я набагато довше возилася з картою, ніж Джейкоб. Припаркувавшись на звичному місці, я витратила добрих п’ятнадцять хвилин, вивчаючи стрілку компаса і позначки на тепер уже потертій карті. І тільки двічі переконавшись, що рухаюся у правильному напрямку, я заглибилася в ліс.

Сьогодні у лісі вирувало життя, навіть найменші істоти тішилися сухою сонячною погодою. І хоча тут стояв страшний галас, навколо моєї голови кружляли комахи, у чагарниках шуршали миші — мене сповнював жах; усе це нагадувало один із моїх недавніх нічних кошмарів. Я знала, що все це через те, що я сама, що я сумую за Джейкобом, мені не вистачає його безтурботного насвистування й відлуння другої пари ніг, що чвалакають по мокрій землі.

Що далі я заглиблювалась у хащі, то дужче непокоїлася. Мені стало важко дихати — і не тому, що я втомилася, просто в грудях знову відкрилася болюча рана. Я обвила себе руками й спробувала викинути з голови думки про біль. Я ледь не розвернулася й не пішла геть, але не хотіла змарнувати вже згаяний час і зусилля.

Ритм моїх кроків поступово заглушив думки й притупив біль. Я пробиралася крізь зарості, дихання нарешті вирівнялося, і я зраділа, що не здалася. Тепер я впевненіше пробиралася крізь хащі, навіть почала рухатися швидше.

Я гадки не мала, чи правильно рухаюся. Мабуть, я здолала милі чотири, не роззираючись по боках. Несподівано навіть для самої себе я протиснулася між двома низенькими кленами, розсуваючи руками високу папороть, — й опинилася на знайомій