Читати книгу - "Молодий місяць"

Якусь мить він мовчав. Я чекала, що він попрощається, але він також на щось чекав.

— До зустрічі, — сказала я нарешті.

— Чекай на мій дзвінок, — мовив він знову.

— Гаразд… Бувай, Джейкобе.

— Белло, — прошепотів він моє ім’я і повісив трубку.

Розділ 10

Галявина

Джейкоб не озивався.

Коли я не витерпіла й подзвонила йому перша, трубку підняв Біллі й сказав, що Джейкоб іще в ліжку. Я розхвилювалася. Я запитала, чи вони викликáли лікаря. Біллі відповів, що так, але з якоїсь невідомої причини я йому не повірила. Протягом двох днів я дзвонила їм кілька разів на день, але ніхто не відповідав.

У суботу я поїхала навідати Джейкоба, дарма, що не запрошували. Але в маленькому червоному будинку нікого не було. Це мене занепокоїло — невже Джейкоб такий хворий, що його забрали в лікарню? Дорогою додому я заїхала в лікарню, але медсестра сказала, що ні Джейкоб, ні Біллі туди не приїжджали.

Щойно Чарлі повернувся додому з роботи, я змусила його зателефонувати Гаррі Клірвотеру. Я з нетерпінням чекала, поки Чарлі говорив зі своїм старим другом; вони довго теревенили ні про що, навіть не згадуючи про Джейкоба. Здається, Гаррі був у лікарні… проходив обстеження, щось із серцем. Чарлі засмутився через таку новину й наморщив чоло, але Гаррі сказав щось смішне, і Чарлі також засміявся. Тільки тоді Чарлі запитав про Джейкоба, але я могла хіба здогадуватися, про що вони говорять, — багатозначні «гм» та «ага» не давали ніякої інформації. Я барабанила пальцями по столі, аж поки Чарлі не накрив долонею мою руку, щоб утихомирити моє нетерпіння.

Нарешті Чарлі повісив трубку і повернувся до мене.

— Гаррі каже, що виникли невеликі труднощі на телефонній лінії, тому ти й не могла додзвонитися до Блеків. Біллі возив Джейка до лікаря, і той підозрює, що в нього інфекційний мононуклеоз. Він дуже ослаблений. Біллі просив передати — ніяких відвідувачів, — мовив Чарлі.

— Ніяких відвідувачів? — я не вірила власним вухам. Чарлі вигнув брову.

— Не надокучай людям, Білко. Біллі сам знає, що краще для Джейка. Скоро Джейк одужає. Потерпи трошки.

Мене така відповідь не задовольнила. Чарлі занадто хвилюється через Гаррі. Для нього той був набагато важливішим — що йому зараз мої маленькі проблемки! Я ж пішла нагору, в свою кімнату, й увімкнула комп’ютер. Знайшла медичний сайт і ввела «мононуклеоз» у віконце пошуку.

Все, що мені було відомо про це захворювання, це те, що воно передається при поцілунках, але у випадку з Джейком це не пасувало. Я швидко пригадала симптоми — безумовно, в нього була гарячка, але як щодо всіх інших? Не було ні ангіни, ні виснаження, ні головного болю; навіть коли він вийшов із кінотеатру, то сказав, що почувається чудово. Невже ці симптоми проявилися так несподівано? У статті згадувалося, що найперше починає боліти горло.

Не відводячи очей від монітора, я подумала: а навіщо я все це роблю? Чому мене мучать… підозри? Чому я не вірю в історію Біллі? Навіщо Біллі обманювати Гаррі?

Мабуть, я таки дурна. Я просто хвилююся за Джейкоба, а якщо бути зовсім відвертою, то, мабуть, боюся, що мені не дозволять його бачити — на саму тільки думку про це я починала нервувати.

Я проглянула статтю до кінця, намагаючись знайти ще якусь цікаву інформацію. Я зупинилася, коли дійшла до частини, в якій говорилося про лікування мононуклеозу — воно може тривати довше ніж місяць.

Цілий місяць? Я аж рота розтулила від здивування.

Але ж Біллі не може встановити заборону на те, щоб навідувати Джейка, на такий довгий час. Звісно, що ні. Та Джейк збожеволіє, якщо йому доведеться провести увесь цей час прикутим до ліжка, й ніхто навіть із ним не поговорить.

У будь-якому разі чого Біллі так боявся? В статті йшлося про те, що хворому слід уникати фізичних навантажень, але не було жодного слова про заборону візитів. Хвороба не настільки заразна.

Я вирішила, що дам Біллі ще тиждень, а тоді почну на нього тиснути. Цілий тиждень — це шляхетно з мого боку.

Тиждень виявився довгим. В середу я гадала, що вже не доживу до суботи.

Коли я вирішила залишити Біллі та Джейкоба в спокої аж на цілий тиждень, я не думала, що Джейкоб так легко з цим змириться. Щодня після школи я мчала до автовідповідача, щоб перевірити, чи немає там повідомлення для мене. За увесь час я не отримала жодного.

Тричі я намагалася додзвонитися до Джейкоба, але телефонну лінію ще, мабуть, не полагодили.

Я проводила вдома забагато часу, задовго я була на самоті. Без Джейкоба, без адреналіну — все, що так гнітило мене раніше, знову почало насуватися. Сни перетворилися в кошмари. Всі вони не мали закінчення. Просто жахлива порожнеча — густий ліс, високі зарості папороті, білий дім, якого вже немає. Іноді в лісі був Сем Юлі, він знову спостерігав за мною. Я не звертала на нього уваги — його присутність не заспокоювала мене; я почувалася не менш самотньою. Ніч у ніч я знову й знову прокидалася від власного крику.

Рана в моїх грудях зробилася більшою, ніж раніше. Щоразу я думала, що мені вдалося її позбутися, але кожної наступної ночі я важко ковтала ротом повітря й скручувалася в клубок.

Я не могла терпіти самотність.

Вранці я прокинулася, як завжди, від власного крику, але одразу ж заспокоїлася, згадавши, що вже субота. Сьогодні я можу подзвонити Джейкобу. А якщо телефонна лінія досі не працює, то я поїду в Ла-Пуш. Так чи інак, але сьогоднішній день буде кращим за весь попередній тиждень.

Я набрала номер і чекала, ні на що не сподіваючись. Тому для мене було несподіванкою, коли у трубці почувся голос Біллі.

— Алло?

— О, нарешті у вас працює телефон. Добридень, Біллі! Це Белла. Я дзвоню, щоб запитати, як там Джейкоб. До нього уже можна? Я думала, може, заїхати…

— Мені дуже шкода, Белло, — перебив Біллі, і я подумала, що він дивиться телевізор; голос його був наче відсутній. — Джейка немає вдома.

— А! — якусь мить я поміркувала. — Значить, йому стало краще?

— Так, — Біллі завагався, пауза затягнулася. — Зрештою виявилося, що це не мононуклеоз. Просто якийсь інший вірус.

— Ум. То… де він?

— Здається, він поїхав із друзями в Порт-Анджелес — вони збиралися в кіно на подвійний сеанс чи щось таке. Його не буде цілий день.

— Яке полегшення. Я так хвилювалася! Я рада, що йому вже