Читати книгу - "Граф Дракула"

— Що це, Міно, невже я спав? О, вибач мені таку неввічливість. Зайдімо куди-небудь випити склянку чаю.

Він, як видно, абсолютно забув про того похмурого пана, так само як і під час своєї хвороби він нічого не пам'ятав про те, що було раніше. Мені не подобається ця забудькуватість. Я не розпитуватиму його, оскільки боюся, що це завдасть йому більше шкоди, ніж користі, але все-таки потрібно дізнатися, що з ним трапилося під час подорожі. Боюся, настав час розкрити той пакет і подивитися, що там написано. О, Джонатане, ти пробачиш мені, якщо я так вчиню: я роблю це тільки для твоєї користі!

Пізніше.

У будь-якому разі сумно повертатися додому — будинок спорожнілий, немає там більше нашого друга; Джонатан усе ще блідий і слабкий після нападу, хоча він і був у дуже легкій формі… А тут ще телеграма від Ван Хелзінка; що б це могло бути?

«Вам, напевно, сумно буде почути, що місіс Вестенр померла п'ять днів тому і що Люсі померла третього дня. Сьогодні ховаємо їх обох».

Як багато горя в кількох словах; бідолашна місіс Вестенр! бідолашна Люсі! Їх більше немає, і ніколи більше вони не повернуться! Бідний, бідний Артур — втратив найдорожче в житті! Хай допоможе нам Господь пережити всі ці жалі!

Щоденник лікаря Сьюарда

22 вересня.

Все скінчилося. Артур виїхав у Ринг і взяв з собою Квінсі Моріса. Ван Хелзінк відпочиває, бо йому випадає довга дорога. Сьогодні ввечері він їде до Амстердама; каже, що завтра ввечері знову повернеться, оскільки йому хочеться дещо зробити, тобто що тільки він один і може зробити. Він зупинився у мене, бо, за його словами, у нього справи в Лондоні, на які доведеться витратити чимало часу. Бідолашний старий! Боюся, що робота останнім часом і його виснажила. Під час похорону було видно, як він себе стримує. Тепер ми всі розійшлися в різні сторони, і надовго. Люсі лежить у своєму родинному склепі, в розкішному будинку смерті, оддалік галасливого Лондона, на окремому цвинтарі, де повітря свіже, де сонце світить над Хемпстед Хілл і де на волі ростуть дикі квіти.

Отже, я можу покінчити зі своїм щоденником, і один Бог знає, чи почну я його знову. Якщо мені доведеться це зробити або якщо я коли-небудь відкрию його, то тільки для того, щоб поділитися ним з іншими, бо роман мій закінчився, я знову повертаюся до своєї роботи і з сумом, втративши всяку надію, скажу: «Finis».

ТАЄМНИЦІ ХЕМПСТЕДА

«Вестмінстерська газета» від 25 вересня.

В околицях Хемпстеда тепер відбувається ціла низка подій, схожих на ті, що відомі авторам «Жахів Кенсінгтона», або «Жінки-вбивці», або «Жінки в чорному». За останні дні маленькі діти почали зникати з будинків або ж не повертатися додому з ігор на Гіті. Діти були настільки малі, що не могли, пояснити, яка з ними траплялася пригода: відповіді їхні були одні й ті самі, що вони були з «Bloofer-lady»[20]. Вони зникали зазвичай вечорами, і двоє з них знайшлися наступного ранку. В околицях припускають, що діти підхопили фразу першої зниклої дитини, що «bloofer-lady» звала погуляти, і скористалися з цього як прикладом. Це стає зрозумілішим, якщо врахувати, що улюблена гра дітей полягає в тому, що вони хитрістю заманюють одне одного. Один кореспондент пише, що страшенно смішно бачити цих малюків, які зображають «Bloofeг-lady». Наші карикатуристи, каже він, могли б тут повчитися і порівняти дійсність із фантазією. Наш кореспондент наївно говорить, що навіть Елен Тері[21] не така чарівна, як ці малюки, які показують «Blооfеr-ladу».

Все-таки питання це, може, і серйозне, оскільки у деяких малюків виявилися ранки на шиї. Ранки такі, які бувають після укусу щура або маленького собаки: небезпечного в них нічого немає, але видно, що у цієї тварини своя певна система. Поліції наказано відшукувати дітей і собак, що заблукали, в Хемпстед Гіті й околицях.

НЕЗВИЧАЙНА ПРИГОДА.

ХЕМПСТЕДСЬКИЙ ЖАХ

«Вестмінстерська газета» від 25 вересня.

Нам щойно повідомили, що зникла ще одна дитина. Її знайшли вранці в кущах вересу біля Шутер Хілла Хемпстед Гіта, у найглухішій частині місцевості. У неї такі ж ранки на шиї, які раніше помічали у інших дітей. Дитина була слабка і виснажена. Коли трохи отямилася, то почала розповідати ту саму історію про те, як «bloofer-lady» заманила її до себе.

РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ

Щоденник Міни Харкер

23 вересня.

Джонатан провів дуже погану ніч. Тепер йому краще. Я дуже щаслива, що він зайнятий аж по горло, і у нього немає часу думати про свій кошмар. Я переконана, він залишиться вірний собі, і дуже пишаюся тим, що мій Джонатан на висоті в цій відповідальній ролі. Йому доводиться йти на цілі дні й навіть снідати поза домом. Із господарством на сьогодні я вже впоралася, тому думаю взяти його щоденник, який він вів за кордоном, зачинитися на ключ у своїй кімнаті і почати читати…

24 вересня.

Минулой ночі я була не в змозі писати: ці жахливі записки Джонатана вразили мене. Бідолашний, рідний мій! Скільки йому довелося пережити! Я маю сумнів в тому, що це сталося насправді; він записав усе це марення, коли був у лихоманці; а втім, можливо, й справді в нього були які-небудь підстави. Ймовірно, я так ніколи і не дізнаюся правди, бо ніколи не зважуся заговорити про це… А до того ж іще людина, яку ми вчора зустріли! Джонатан цілком упевнений, що це він… Бідолашний мій! Мені здається, похорон засмутив його і він у думках знову повернувся до своїх жахливих переживань…

Лист Ван Хелзінка до пані Харкер

(Таємно)

24 вересня.

Вельмишановна пані, дуже шкодую, що мені доводиться повідомити вам сумну новину про смерть Люсі Вестенр. Лорд Годалмінг був такий люб'язний, що уповноважив мене переглянути всі її листи і папери. Серед них я знайшов ваші листи, з яких дізнався, що ви були її великим другом і дуже її любили. В ім'я цієї любові благаю вас допомогти мені. Допоможіть добитися справедливості і знищити зло, жахливіше, ніж ви можете собі уявити. Дозвольте з