Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

Лісбет трохи помовчала.

— Можна розгорнути?

— Будь ласка, якщо хочеш.

Вона поставила келих на столик, потрясла згорток і обережно розгорнула. Під обгорткою виявився гарненький портсигар, прикрашений червоно-синьою емаллю і китайськими ієрогліфами на кришці.

— Краще б ти кинула курити, — сказала Міріам By. — Але якщо вже ти куриш, то, принаймні, триматимеш сигарети в естетичній упаковці.

— Спасибі, — сказала Лісбет. — Ти єдина людина, яка дарує мені подарунки на день народження. А що означають ієрогліфи?

— Почім мені знати? Я не знаю китайської. Це просто дрібничка, я знайшла його на блошиному ринку.

— Дуже вишуканий портсигар.

— Дешева дрібничка. Але мені здалося, він просто створений для тебе. До речі, у нас закінчилося вино. Сходити, чи що, на вулицю принести пива?

— Це означає, що треба вставати з ліжка й одягатися?

— Боюся, що так. Але яка радість жити в Сьодері, якщо ніколи не ходити по барах?

Лісбет зітхнула.

— Годі тобі! — сказала Міріам By, доторкнувшись до прикраси в пупку Лісбет. — Потім можна знову повернутися сюди.

Лісбет ще раз зітхнула, спустила на підлогу одну ногу і потягнулася до джинсів.

Даґ Свенссон сидів за письмовим столом, тимчасово відведеним йому в куточку редакції «Міленіуму», коли почув, як раптом скрипнув ключ, повертаючись у замку вхідних дверей. Поглянувши на годинник, він побачив, що вже дев’ята вечора. Мікаель Блумквіст, здавалося, здивувався не менше за нього, заставши когось у редакції.

— Полум’я старанності і все там таке!

— Здоров, Мікке! Переглядав книжку і засидівся. А ти що тут робиш?

— Забув одну книжку і от зайшов. Ну як, усе гаразд?

— Так, тобто як сказати, не зовсім. Я витратив три тижні на розшуки цього клятого Бйорка із Служби безпеки. Таке враження, що його викрала іноземна розвідка — він мов крізь землю провалився.

Даґ розповів Мікаелю про свої невдалі пошуки. Мікаель підсунув до себе стілець, сів і задумався.

— А ти не пробував застосувати трюк з лотереєю?

— Це як?

— Вибираєш собі навмання яке-небудь прізвище, пишеш листа, в якому повідомляєш, що він виграв мобільний телефон з GPS-навігатором або ще щось подібне. Роздруковуєш лист так, щоб він мав пристойний і переконливий вигляд, і надсилаєш на його адресу, в даному разі на його поштову скриньку. Ніби він уже виграв мобільний телефон, а крім того, увійшов до числа двох десятків гравців, серед яких розігрується приз у сто тисяч крон. Усе, що від нього вимагається, це взяти участь в маркетинговому дослідженні кількох продуктів. Дослідження забере одну годину, опитування проводитиме професійно підготовлений фахівець. Ну і от…

Даґ Свенссон тільки рота відкрив від здивування:

— Ти це серйозно?

— А що? Ти ж спробував решту всіх способів, а тут навіть спец із Служби безпеки зміркує, що обіцяний виграш у сто тисяч не такий уже певняк, якщо там беруть участь двадцять чоловік.

Даґ Свенссон розреготався:

— Ти з’їхав з глузду! А це взагалі-то законно?

— Не бачу нічого незаконного в тому, щоб подарувати людині мобільник.

— Ні, ти просто божевільний!

Даґ Свенссон усе реготав і ніяк не міг зупинитися. Мікаель трохи подумав. Узагалі-то він збирався додому і рідко ходив до пивної, але товариство Даґа йому подобалося.

— Хочеш, підемо і вип’ємо пива? — запропонував він, скоряючись несподіваному пориванню.

Даґ Свенссон поглянув на годинник.

— Гаразд, — сказав він. — Я із задоволенням. Пропустимо по кухлю. Тільки спочатку я зателефоную Міа. Вона пішла поговорити з дівчатами і по дорозі назад має заїхати по мене.

Вони вибрали «Вітряк» — головним чином тому, що він був найближче. Даґ Свенссон сміявся, подумки вже складаючи листа до Бйорка. Мікаель із сумнівом поглядав на товариша, якого так легко зумів утішити. Їм пощастило знайти вільний столик біля самого входу, обоє замовили по кухлю міцного і, схилившись один до одного, почали обмивати тему, якою зараз був заклопотаний Даґ Свенссон.

Мікаель не помітив, що в барі була також Лісбет Саландер на пару з Міріам By. Відступивши назад і ховаючись за спиною Міммі, Лісбет з-за плеча подруги стежила за ним.

Уперше після свого повернення вона зайшла до пивної і, звичайно, відразу наткнулася на нього, на цього чортового Калле Блумквіста.

Відколи вона бачила його востаннє, минуло вже більше року.

— Що сталося? — спитала Міммі.

— Нічого, — відповіла Лісбет Саландер.

Вони продовжили розмову. Вірніше, Міммі продовжила розповідь про те, як кілька років тому в Лондоні зустріла одну лесбіянку і в якому дурнуватому становищі опинилася, намагаючись клеїтися до тої дівчини. Лісбет час від часу кивала і, як завжди, пропустила найголовніше.

Мікаель Блумквіст майже не змінився і, як відзначила про себе Лісбет, мав просто безсовісно гарний вигляд: безтурботний, невимушений, але обличчя серйозне. Слухаючи, що говорить йому співрозмовник, він весь час кивав: схоже, розмова йшла про важливі речі.

Лісбет перевела погляд на його товариша. Світловолосий, коротко стрижений хлопець, на кілька років молодший за Мікаеля; він говорив із зосередженим виглядом, неначе пояснюючи щось співрозмовникові. Лісбет ніколи раніше його не бачила і не мала ніякого уявлення, хто це може бути.

Несподівано до столика Мікаеля підійшла ціла компанія, всі почали вітатися з ним за руку. Одна жінка сказала щось таке, від чого всі розсміялися, а вона жартівливо поплескала його по щоці. Мікаель явно зніяковів, але реготав разом з усіма.

Лісбет Саландер спохмурніла.

— Ти мене зовсім не слухаєш, — сказала Міммі.

— Та ні, я слухаю.

— Ходити з тобою в бар ніякого задоволення. Все, з мене досить! Може, підемо краще додому і покайфуємо?

— Стривай хвилинку, — відповіла Лісбет.

Вона присунулася до Міммі трохи ближче і злегка обняла її за талію. Міммі згори кинула погляд на свою супутницю:

— Так би й поцілувала тебе.

— Не треба.

— Ти боїшся, що люди сприймуть тебе за лесбіянку?

— Зараз я не хочу привертати до себе увагу.

— Ну то ходім додому!

— Не зараз. Трохи згодом.

Їм не довелося довго чекати. Вже за двадцять хвилин товаришеві Мікаеля зателефонували по мобільнику; вони допили пиво й одночасно встали з-за столу.

— Слухай, — раптом зміркувала Міммі. — Та це ж Мікаель Блумквіст! Після справи Веннерстрьома він став знаменитістю, кращою за будь-яку рок-зірку.

— Треба ж! — сказала Лісбет.

— Ти що, нічого про це не знала? Це було якраз тоді, коли ти подалася в мандри.

— Здається, я щось про це чула.

Почекавши ще п'ять хвилин, Лісбет поглинула на Міммі:

— Ти хотіла мене поцілувати.

Міммі витріщилася на неї з подивом:

— Та я ж пожартувала!

Лісбет підвелася навшпиньки, притягла до себе голову Міммі і поцілувала її взасос. Коли