Читати книгу - "Чарівна ти"

На екрані змінилася картинка. Камера показувала довжелезну чергу покупців біля крамниці-флагмана. Серед них Пенні помітила й продавщицю з «Бонвіт Теллер». Від її колишньої елегантності нічого не залишилося — беззуба, з обвислою щелепою жінка-зомбі. Колишні сусідки Пенні — Кван Ксі та Есперанса — теж були тут. Затуманені погляди, пальці міцно вчеплені в яскраво-рожеві кредитні картки.

Останніми тижнями, згідно з даними «Сі-Ен-Ен», гендерний склад покупців змінився. Тепер у чергах стояло порівну чоловіків і жінок. То були спекулянти.

Вони адаптувалися швидше за всіх. Ці лихварі-чоловіки прагнули купити якомога більше новинок. Потім спекулянти у свою чергу продавали ці іграшки жінкам за астрономічними цінами. Для багатих жінок, жінок-інвалідів, нетерплячих дівчат — усіх, кому не ставало терпіння або просто бажання очікувати на вулиці, — вони були наче манна небесна. Вібратори та фалоімітатори стали новою валютою світового чорного ринку. Жодного дня не минало без репортажів про пограбування вантажівок, що доправляли цінний вантаж «Чарівної ти». Грабували склади. Охоронці гинули в перестрілках на дорогах. Новий асортимент товарів доставляли в крамниці з озброєною охороною. Нещодавно навіть покупців стали відкрито грабувати на вулицях під дулом пістолета, а потім перепродавати товари на чорному ринку.

Конкуруючі банди боролися за підконтрольні території. Підпільні цехи з нелюдськими умовами праці наводнили ринок контрафактною продукцією, яка не приносила задоволення.

Для Пенні вся ситуація здавалася майже таким же божевіллям, як плюшеві іграшки «Біні Бейбіз» або ці черевики від Майкл Джордан. Майже.

Коли Монік почала мляво жувати калорійну кашу, якої напхала повний рот, репортер «Сі-Ен-Ен» вилетів на гелікоптері з серця Манхеттена та повільно просувався на північ до величезного стовпа чорного диму, що здіймався з Бронксу. Нью-Йорк із висоти пташиного польоту здавався Пенні місцем зіткнення третього світу. Складалося враження, що міномети гатять навкруги, запалюючи висотні будівлі. Поліцейські машини та машини швидкої купали вулиці в мерехтінні червоних ліхтарів. Палаючі автівки заважали дорожньому руху, виникали затори.

Камера затрималася над Східною 122-ю вулицею, неухильно наближаючись до Гарлем-Рівер-Драйв, повільно переміщуючись у Бронкс. Високо зависнувши над переплетінням вулиць, гелікоптер раптом знизився та нахилився, ухиляючись від ракети або снаряда, який летів саме в нього. Зброя зовні нагадувала оболонку базуки. Вона випхала та протягла за собою хвіст чорного диму. Ще один снаряд полетів прямо у гелікоптер, а пілот різко пірнув, щоб уникнути зіткнення.

На екрані телевізора небо над містом розрубували в різних напрямах ці палаючі боєголовки. Кожна розривалася, мов запальна бомба, зачіпаючи будівлі, машини, дерева. Перетворюючи острів на зону війни. Спостерігаючи за чорними дугами, Пенні могла відстежити, що всі вони злетіли з чорного стовпа диму.

Дим валував з центру стадіону «Янкі». Саме тут почалася масштабна пожежа, що лютувала на пітчерській гірці.

З гелікоптера показали команду новин, що працювала на місці загоряння. На стадіоні панував суцільний хаос, оскільки там гуляли купи людей. Усі були чоловіками. Багато хто з них носив футболки з написом: «Хранитель обіцянок». Пенні розгледіла довгі черги чоловіків. Ці черги зміїлися до вогнища з усіх боків, заповнюючи стадіон, подібно до спиць у колесі. Це були виключно чоловічі черги, схожі на ті, що звивалися до кожної крамниці «Чарівної ти» по всьому світу.

Оскаженілі чоловіки співали пісню, яку Пенні знала ще з дитинства. То був релігійний гімн «Кумбайя». Розмірені рухи їхніх живих ланцюгів було продиктовано ритмом мелодії, коли вони передавали один одному якісь речі. І кожну річ, яка діставалася вогнища, без жалю кидали в полум’я.

Камера наблизила картинку, й Пенні зрозуміла, як виглядало чоловіче уявлення про пекло. Безліч розірваних пенісів корчилися в цьому згарищі. Фалоси звивалися від шаленого жару, покривалися пухирями, судомилися, ніби від тривалого катування. Охоплені вогнищем, деякі чоловічі принади здригалися, подібно гусеням, ніби намагалися сховатися в безпечне місце. Вони зазнали невдачі. Ляскали. Підстрибували. Смикалися. Ніби в агонії. Втікачів ловили та відразу кидали на загибель. А інші члени вивергалися від спеки, фонтануючи рожевою розплавленою лавою.

Пенні упізнала в них продукти «Чарівної ти». Постаті, які скакали та співали мов навіжені навкруги пекла, — то були чоловіки, які приносили в жертву спільного ворога. Як покоління до них спалювали книжки та платівки диско, ці чоловіки розв’язно волали, передаючи один одному стрекала та любовні палички, які потім купчилися у полум’ї, що кипіло і харкало.

Серед фалосів спопелялися «Бабки» та вибухали спринцівки. Жодного продукту не оминула увага. З пронизливим писком, наче кролики, яких вбиває м’ясник, вибухали батарейки.

Інші фалоси вибухали, мов сигнальні ракети. Вони вискакували прямісінько з вогню. Саме літаючі факели мало не збили гелікоптер «Сі-Ен-Ен». Наче ракетна атака, вони градом хлинули на мешканців метрополісу.

Репортер «Сі-Ен-Ен» пояснив, що ці іграшки для задоволення були придбані, запозичені та викрадені. Не зважаючи на те, яким чином вони потрапили на стадіон «Янкі», жодна з них не залишилася цілою. Репортер запевняв, що орди розлючених чоловіків роздмухують похоронне багаття для цих любовних іграшок на кожному стадіоні по всьому світу, від велетенських колізеїв до голих футбольних полів.

Камера без попередження здригнулася. Змінила ракурс з репортера «Сі-Ен-Ен». Хтось невидимий її реквізував, від чого об’єктив зосередився на одинокому брудному чоловікові. Його обличчя почорніло від сажі від палаючого латексу. Рідка борода приховувала майже всі риси обличчя, крім налитих кров’ю очей. Лише коли він заговорив, Пенні зрозуміла, хто це.

То був Юрій.

— Пенелопо Гарриґан, — проголошував він з плазмового плоского екрану в її розкішному кінозалі, — невдовзі ми витягнемо тебе з залу суду та спалимо як відьму на вогнищі!

Манхеттен, до якого повернулася Пенні, явив собою місто чоловіків. Лише чоловіки прогулювалися тротуарами. Самі чоловіки сиділи за кермом автівок та вантажівок, лише чоловіки їхали у метро. Усі стільці в усіх ресторанах займали чоловічі сідниці. І коли Пенні йшла поміж них, то притягувала надто багато уваги. Завдяки напівголодній дієті з органічних грибів та довгим годинам завзятого самозадоволення її тіло набуло довершених форм. Кожен м’яз спокусливо смикався під тонкою гладкою шкірою, коли вона впевнено крокувала вулицями.

Щоб її ніхто не впізнав, вона натягнула величезні сонцезахисті окуляри та бейсболку козирком назад. Окуляри були від Фетч. Стильна оправа з одного боку кричала: «Подивись на мене», а з іншого — «Іди собі далі». Вона відмовилася носити велетенський кулон з рубіном — цей аксесуар стовідсотково вказував, що вона Попелюшка Розумника. Попри власне інкогніто, Пенні легко уявляла, як із хмарочосів на неї можуть хлинути натовпи розлючених чоловіків. Таких, як Юрій. Світ розгніваних атрофованих пенісів. Тих самих чоловіків, які