Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

римських вершників, однак не без поміркованості: привселюдно відбирав коня у тих, що мали якусь провину чи безчестя за собою, тих же, за ким числилися менші провини, пропускав, коли зачитував імена. А щоб полегшити працю суддів, до чотирьох існуючих декурій додав ще п’яту. Намагався навіть повернути звичай народних зібрань, відновивши народні голосування[343]. 3. Спадщину, яку заповів Тиберій, хоча його заповіт вважали недійсним, а також спадок Юлії Августи, який Тиберій приховав, — усе виплатив без омани та зволікань. Відмінив піввідсотковий податок[344] на розпродажі, надав допомогу багатьом потерпілим від пожеж; а якщо відновлював царства, то повертав їм усі податки та доходи за останній час: так, Антіох Комагенський[345] отримав колись конфіскований мільйон сестерціїв. 4. А щоб краще показати, що жодне добре діло не залишить без уваги, дав жінці-вільновідпущениці вісімсот тисяч сестерціїв за те, що вона навіть під жахливими тортурами не видала правопорушення свого патрона. За все це, попри інші почесті, йому присвятили золотий щит[346], який щороку певного дня мала виносити на Капітолій колегія жерців у супроводі сенату, юнаків та дівчат знатних родин, що вихваляли його чесноти хоровим співом. Вийшла також постанова, щоб день, у який він прийняв керівництво, називався Парилією[347], начебто на честь повторного заснування міста.

17. Чотири рази був консулом: перший — протягом двох місяців, починаючи із липневих календ, другий — протягом трьохсот днів, із січневих календ, третій — до січневих ід, і четвертий — до сьомого дня перед ідами цього ж місяця. З усіх консульств лише два останні були поспіль[348]. На третє заступив у Лугудуні сам-один, але не через зарозумілість чи нехлюйство, як дехто думає, а тому, що, будучи у від’їзді, не зміг довідатися про смерть колеги за день перед календами. 2. Двічі роздавав народові подачки — по триста сестерціїв; стільки ж разів готував розкішні бенкети для сенаторських та вершницьких орденів — разом із дружинами та дітьми; на останньому бенкеті роздавав чоловікам тоги, а жінкам та дітям — червоні й пурпурові пов’язки. А щоб і на майбутнє додати радості людям, до Сатурналіїв додав ще один день, назвавши його Ювеналієм[349].

18. Гладіаторські бої влаштовував часом в амфітеатрі Тавра, часом — у септах[350], виставляючи там найдобірніших командних бійців з Африки й Кампанії. Спектаклями не завжди розпоряджався сам, доручаючи цю справу або відповідним посадовцям, або ж друзям. 2. Часто влаштовував різноманітні театральні вистави, деякі навіть уночі, освітлюючи ціле місто вогнями. Роздавав й усілякі подарунки[351], і кошики з наїдками кожному; одному римському вершнику, що сидів на бенкеті навпроти нього та споживав їжу з особливою захланністю й ненаситністю, віддав і свою частку, а сенаторові з цієї ж причини надав дозвіл позачергово заступити на посаду претора. 3. Влаштовував також різні циркові видовища з раннього ранку до пізньої ночі, ставлячи у перервах то африканських звіроловів, то Троянські змагання; на найвизначніших іграх циркову арену посипали червоним та зеленим барвником[352], а колісницями правили тільки сенатори. Якось, коли з будинку на Гелотіані[353] оглядав устрій цирку, влаштував ігри спонтанно, бо декілька чоловік із сусідніх балконів Меніану[354] попросили його про це.

19. До того ж, вигадав новий та незнаний досі рід видовищ. Збудував міст через протоку між Байями та Путеолом довжиною майже у три тисячі шістсот кроків[355], поставивши для цього на якорі всі вантажні кораблі у два ряди[356], насипавши на них земляний вал та надавши йому форму Аппієвої дороги. Два дні поспіль туди й сюди їздив по цьому мосту: перший день — на прикрашеному попоною коні, у вінку з дубового листя, з невеликим щитом та мечем, у гаптованому золотом плащі[357]; другий день — в одязі візничого, на колісниці, запряженій двійкою найкращих коней, перед ним їхав юнак Дарій із парфянських заручників, а супроводжував його стрій преторіанців та когорта друзів у галльських колісницях. 3. Знаю: багато хто вважає, що Гай видумав цей міст, аби позмагатися з Ксерксом, який здивував усіх, збудувавши міст через Геллеспонт, хоча він був значно коротший[358]; а інші вважають, що прагнув нажахати Британію й Германію, на які зазіхав, чутками про величезну будову. Одначе, коли я ще був хлопчаком, то слухав розповіді свого дідуся, а він довідався від втаємничених придворних про таку причину цієї будови: коли Тиберій тривожився про наступника і подумував про свого рідного внука, то віщун Трасилл запевнив його, що Гай швидше перескочить конем через Баї, аніж буде імператором[359].

20. Влаштовував ігри також і за межами країни — як-от астичні ігри в Сиракузах у Сицилії, а в Лугудуні у Галлії — змішані[360]; у цьому ж місці проводили також змагання у грецькому та латинському красномовстві, на яких переможені давали призи переможцям, а також повинні були складати на їх честь хвалебні пісні. Ті ж, чиї твори зайняли останні місця, повинні були витирати свої письмена губками або й навіть язиком[361], якщо не хотіли, щоб їх вибили батогами чи викупали в ріці.

21. Завершив будівництво храму Августа і театру Помпея, що розпочав Тиберій[362]. До того ж, розпочав будівництво водопроводу в районі Тибуру й амфітеатру поблизу септи, з яких першу будову довершив Клавдій, його наступник, а інша залишилася недобудованою[363]. В Сиракузах відбудував мури міста й храми богів, що руйнувалися від часу. Постановив також відновити палац Полікрата в Самосі, завершити будову Дидимейського храму в Мілеті[364], заснувати місто високо в Альпах, але насамперед — прокопати Істмський перешийок у Греції[365], і для проведення обмірів навіть послав туди центуріона.

22. Оскільки досі мовилося про нього як про правителя, то тепер слід сказати як про чудовисько. Прийнявши багато прізвиськ — “побожний”, “син таборів”, “батько війська”, “найкращий та найбільший із Цезарів” — коли випадково почув, як царі, що прибули до міста вітати його, за обідом сперечалися про знатність свого походження, вигукнув:

Один хай буде державець, Владар один[366].

Зовсім небагато бракувало, аби тут же прийняв діадему та змінив удаваний принципат на справжнє царювання[367]. 2. Коли ж його переконали, що він вивищується і над правителями, і над царями, то почав зазіхати на божественну велич. До того ж, дав завдання, щоб із Греції привезли статуї богів, що мали велику мистецьку й релігійну цінність, серед яких була також статуя