Читати книгу - "Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової"

Коли Гітлер говорив ці зворушливі слова, у Головному управлінні імперської безпеки вже три тижні складали «Спеціальний пошуковий список по Великобританії». До нього увійшли 2300 діячів, яких після вторгнення слід було якнайшвидше арештувати і передати гестапо. Починався він, звісно, з Черчілля і його міністрів, були там письменники, журналісти та вчені, відомі антинацистськими поглядами, й навіть керівник бойскаутів лорд Баден-Пауелл (мовляв, ця дитяча організація може згодитися англійцям для збирання розвідувальної інформації). Як визнав Вальтер Шелленберг, було надруковано 20 тисяч примірників цього списку — відповідно до кількості майбутніх нишпорок...

Бути посередником між Берліном і Лондоном зголосився сам Папа Римський Пій XII. Але уряд Черчілля рішуче відхилив пропозицію Гітлера. Розпочався майже не відомий у нас етап Другої світової війни — «битва за Англію».

Залізний сер

Кажуть, що кожна людина за своєю вдачею схожа на якусь тварину. Гітлер полюбляв ототожнювати себе з вовком (згадаймо хоча б назви його ставок: Wolfschanze — «Вовче лігво», Wehrwolf — «Озброєний вовк»). Але вовк, на відміну від гієни, доволі благородна істота. Фюрер себе тішив...

Уїнстон Черчілль характером і навіть зовнішньо нагадував розумного бульдога з мертвою хваткою. Він відважно діяв у двох війнах — англо-бурській і Першій світовій, був рішучим міністром внутрішніх справ, жорстким міністром у справах колоній. Особливо багато Черчілль зробив на посту першого лорда Адміралтейства: створив уже 1911 року британську морську авіацію і перевів військово-морський флот з вугілля на рідке паливо. У 1938 році він різко засудив Чемберлена за мюнхенську угоду з Гітлером: «Ви мали вибір між війною і безчестям. Ви обрали безчестя, тепер ви отримаєте війну»... Одне слово, король Георг VI призначив прем’єр-міністром найнезручнішу для нацистської Німеччини людину.

Насамперед Черчілль запровадив посаду міністра оборони і сам її обійняв. Тепер у нього була вся влада над армією, авіацією і флотом. Другим «подарунком Гітлеру» став арешт глави Британського союзу фашистів Освальда Мослі. Цей колишній лейборист і член парламенту не тільки проповідував нацистські ідеї, а й створив загони штурмовиків. Союз фашистів було заборонено, а Мослі ув’язнено разом із дружиною Діаною. Дружина тут, здавалося б, ні при чому. Але британська аристократка Діана Мітфорд у 1930-ті роки жила в Німеччині, товаришувала з Магдою Геббельс і захоплювалась фюрером. Гітлер навіть був почесним гостем на її весіллі з Мослі.

Наступний крок Черчілля, за його словами, був жахливий, але необхідний. Умови перемир’я Франції з Німеччиною передбачали роззброєння французького флоту під німецьким контролем. Гітлер урочисто заявив, що не має наміру використовувати французькі кораблі у своїх цілях. «Але хто, перебуваючи при здоровому розумі та твердій пам’яті, — пише Черчілль, — повірив би слову Гітлера?.. Приєднання французького флоту до німецького загрожувало Англії смертельною небезпекою».

На світанку 3 липня англійці раптово захопили французькі військові кораблі, що стояли в їхніх портах. А головна операція під назвою «Катапульта» розпочалася того ж дня біля берегів Африки. Британська ескадра підійшла до Орана (Алжир) — основного місця стоянки французького флоту. Адміралу Марселю Жансулю було запропоновано на вибір три варіанти: 1) ввійти до складу британського флоту й битися з Німеччиною; 2) перейти до британських портів і залишити там кораблі до кінця війни; 3) затопити їх негайно на місці.

Жансуль відхилив ультиматум, і англійська ескадра відкрила вогонь по своїх недавніх союзниках. Ті не були готові дати відсіч. Один лінкор вибухнув, два інших вийшли з ладу. Четвертий лінійний корабель, «Рішельє», був атакований 8 липня в порту Дакар (Сенегал) літаками-торпедоносцями й отримав тяжкі ушкодження. В обох портах загинули майже 1300 французьких моряків.

«Англія завдала жорстокого удару по своїх кращих учорашніх друзях і забезпечила собі беззаперечне панування на морі», — прокоментував Черчілль результати операції «Катапульта». Як тут не згадати його знамениту фразу: «Англія не має постійних ворогів і постійних друзів, а має тільки постійні інтереси»...

«Тут вам не Франція!»

Ширина протоки Па-де-Кале в найвужчому місці — усього 32 км. Німецьке вторгнення здавалося неминучим. Черчілль спішно створював загони внутрішньої оборони з мирних громадян — чоловіків і навіть жінок. Їхня чисельність перевищила мільйон осіб — чудово, але чим їх озброїти? Сполучені Штати Америки пообіцяли продати мільйон гвинтівок калібру 7,6 мм, а тим часом ополченці патрулювали місцевість з мисливськими рушницями, спортивними пістолетами, ба навіть із вилами. Диверсантам і шпигунам було практично неможливо просочитися крізь це решето. Недарма Рудольфа Гесса, який приземлився в шотландській сільській місцевості на парашуті в травні 1941 року, затримав саме загін внутрішньої оборони.

У Франції солдати вермахту спочатку почувалися як на курорті: вино, жінки... В Англії їх чекав зовсім інший прийом. Черчілль зізнався після війни, як він його собі уявляв: «З обох боків почалася б різня, страшна і нещадна, без співчуття і жалю. Вони вдавалися б до терору, а ми готові були на все».

«На все»? На що ж? Черчілль не уточнив. Але письменник Пітер Флемінг (старший брат автора бондіади Яна Флемінга) стверджує у своїй книжці про операцію «Морський лев», що у критичній ситуації Черчілль був готовий застосувати проти загарбників хімічну зброю.

Гітлер, звичайно, розумів це. Йому взагалі було важливо перед війною з Росією вберегти вермахт від великих втрат. Тому він наказав масовим бомбардуванням придушити здатність англійців до опору і лише потім, якщо не капітулюють, розпочати операцію «Морський лев».

Втеча — не ознака боягузтва

Німці кинули проти Англії 2600 літаків, зокрема півтори тисячі бомбардувальників. Їм протидіяли приблизно 700 англійських винищувачів. Спочатку метою люфтваффе були каравани суден у Ла-Манші та порти від Дувра до Плімута.

Дата перших нальотів — 10 липня 1940 року — увійшла до історії як початок битви за Англію.

Для форсування проток німцям було конче потрібне повне панування в повітрі. Герінг обіцяв Гітлеру, що порівняно невелику авіацію противника буде швидко знищено. Зробити це просто на аеродромах, як у Польщі, не вдалося: англійці врахували гіркий досвід поляків і розосередили літаки на великій території. А щоб зменшити свої втрати в повітряних боях, вони змінили тактику: тепер їхні винищувачі, нападаючи на бомбардувальники, ухилялися від боїв з «мессершмітами». Німецькі аси злостилися, проте розуміли, що це не боягузтво. «Англійські льотчики здійснювали по кілька бойових вильотів на день, доводячи тим самим, що їхня упертість не поступається їхній мужності», — згадував генерал люфтваффе Вернер Крейпе.

Німці втрачали над Англією майже вдвічі більше машин, ніж Королівські ВПС. До того ж якщо пілот «спітфайра» чи «харрікейна» вистрибував з парашутом,