Читати книгу - "Франческа. Повелителька траєкторій"

зв’язком, а Пітер, якому всього 13, — телеметрією. Загалом стартова команда складається з двадцяти дітей і студентів. Решта дітей і викладачів ставитимуть не «навчальні», а реальні наукові досліди, результати яких Центр Ґоддарда використає у своїх дальших наукових експериментах.

Цілий тиждень дітки готуватимуть обладнання й ракету до старту, а сам старт призначено на 22 червня, четвер, на 6:00 ранку за нью-йоркським часом.

У Києві буде обідня пора. Хто живе на західному узбережжі Вірджинії і в Меріленді, зможе побачити пуск на власні очі — достатньо завантажити у смартфон програму «What’s Up at Wallops», і спеціальний компас підкаже вам, у який бік і в який саме момент треба дивитись.

Загалом під час польоту буде здійснено 23 наукові експерименти з вимірювання прискорення, вологості, тиску, температури та радіації в рамках програми RockOn! 9 експериментів у рамках програми RockSat-C і понад 80 автономних експериментальних капсул, у кожній з яких усередині міститься прилад або речовини, що їх учні досліджуватимуть, коли капсули повернуться на Землю. Усі 80 капсул придумали та розробили самі школярі, учні середніх шкіл (дітки від 8 до 12 років), у рамках програми Cubes in Space. Участь у цій програмі взяли абсолютно всі штати.

RockOn! і RockSat-C підтримуються НАСА, Центром Ґоддарда та Консорціумами космічних ґрантів Колорадо й Вірджинії.

Після польоту в коридорі на висоті 73 милі ракета на парашуті опуститься в Атлантичний океан, де її підбере корабель. А вже через добу діти опрацьовуватимуть отримані результати в лабораторіях.

Програма RockOn! проводиться вже десятий рік. RockSat-C — дев’ятий.

Учасники перших програм устигли позакінчувати університети й працюють у різних підрозділах НАСА.

Процес складається з теоретичної та практичної частин. Під час першої студенти отримують знання, необхідні для розробки й виготовлення корисного навантаження (наукового відсіку для Terrier Orion), а також теорію підготовки, запуску й приземлення ракети. А під час практики, протягом навчального року, діти ретельно готують обладнання для польоту. Звісно, без дорослих ніяк, тому Orbital АТК забезпечує планування місій, інженерні послуги та польові операції.

Керувати запуском допомагає Центр Джонсона (Г’юстон), ми і відділ геліофізики НАСА.

Ми з Франческою беремо участь у тренінгах для стартової команди — будемо вчити коригувати курс і працювати з телеметрією.

Отож космос не те щоб дуже близький. Він узагалі перед носом. Була б охота.

* * *

Наша авіабаза відкрита для всіх ветеранів. Усі, хто воював у лавах армії США, — почесні гості. І вони часто приходять на нашу базу. Посидіти коло літаків, притиснутися щокою до теплого боку потужного транспортника, погладити штурвал гелікоптера, подивитись на молодих солдатів — хлопців і дівчат. Якщо ветеран у візку, то до нього відряджають солдата, який його возитиме. У кафетерії стареньких нагодують обідом, пригостять чаєм чи кавою. Ті солдати, що мають вільну хвилинку, підходять до ветеранів, дякують їм за службу. Ветерани розповідають молодим про минуле — їм завжди є що розповісти.

Будь-який військовий, незалежно від звання, проходячи повз ветерана, повинен віддати йому честь. Причому не просто прикласти руку до голови, а по формі, парадним кроком, виструнчившись і різко скинувши руку. Це особисте розпорядження полковника Вескотта.

Оскільки:

Не так уже й багато ветеранів приходить до нас у гості. База не збідніє на кілька гарячих обідів та каву.

Пройти стройовим кроком повз ветерана і віддати йому військову честь — це найменше, що може зробити солдат.

Колись і ви будете такі старенькі, і вам також буде приємно, що молодь шанує те, що ви колись віддали частину свого життя Батьківщині.

І я вважаю, що це правильно.

Тому віддайте честь ветеранові, якщо ви військовий. Подякуйте. Просто всміхніться.

І ветеранові УПА.

І ветеранові Другої світової.

І ветеранові АТО.

Бо якщо ти колись був солдатом, то це назавжди. Не буває «колишніх солдатів». Вони заслужили.

* * *

— Привіт, діти! Мене звати Франческа, це мій напарник Джорджіо, і ми — космічні пілоти наземного контролю! — пропищала Франческа.

— А скільки вам років? — спитала дівчинка в мусульманській хустці з чорними, як великі оливки, очима.

— Вісімнадцять, — безсоромно, навіть не кліпнувши, збрехала Чессіна.

— Ого! То ви ще вчитеся?!

— Ні, я вже закінчила університет.

— Вона вундеркінд, — сказав я. — З таких виростають божевільні розпатлані професори в товстелезних окулярах.

Діти засміялися. Франческа злісно штурхнула мене під столом ногою.

— А вам скільки років? — спитала симпатична руденька студентка.

— А ти вгадай! Скільки, думаєш, мені років? — я теж вирішив пококетувати.

— Ну-у… двадцять… п’ять?

— Десь так! — задоволено сказав я. Не одній же напарниці брехати!

— Ага, він ще молодий і дурний, — не залишилася в боргу сицилійка. — Джорджіо ще вчитись і вчитись!

Я розкрив було рота сказати, що мені вже цілих тридцять дев’ять і що я не Джорджіо, а Дорж, і що моє монгольське ім’я має тибетське походження і означає один із символів буддизму, священний скіпетр Ваджру, що власне тибетською буде Дорчже (རྡོ་རྗེ «rdo rje»), а бурят-монгольською — Очір, проте вчасно схаменувся. Хай там як, але на роботі з легкої руки Франчески я давно Джорджіо. Мало хто, думаю, взагалі знає, як мене звати насправді.

А замість слів «космічні пілоти» мені завжди ввижаються «космічні пірати», і пам’ять послужливо малює перед очима Весельчака У та Криса з радянського фільму «Гостя з майбутнього», що їх блискуче зіграли Невинний та Кононов. Причому тупуватим Весельчаком був, звісно, я, а авторитарним Крисом — моя тендітна напарниця.

— …і зараз Джорджіо виведе вам на екран порівняльні таблиці траєкторій ракет з носіями однакової потужності, але з різним корисним навантаженням, — слова Франчески повернули мене в реальність, —…і ви побачите амплітуду корекції. Це вам стане в пригоді при розрахунку низької траєкторії для вашого Terrier Orion.

Ми беремо участь у семінарі для стартової команди студентів-учасників програм RockOn! і RockSat-C. Ми з Франческою — одні з тренерів команди запуску, яка керуватиме стартом ракети. Спілкування з дітьми проводимо в режимі відеоконференції. Маємо картинки з командного центру космодрому Воллопс і зі штаб-квартири компанії Orbital АТК, яка забезпечує планування місій, інженерні послуги та польові операції на Воллопсі.

Я вивів порівняльні таблиці на екран.

— Як бачите, дітки, у вас є п’ять таблиць, де ви можете спостерігати, як змінюється траєкторія і апогей залежно від корисного навантаження за умов, що ви використовуєте носії одного типу і з однаковою потужністю, у цьому разі — бустер Terrier як перший ступінь і ракету Orion як другий ступінь. Джорджіо зараз розповість вам про особливості цієї конфігурації.

Усе, що відбувалося зі мною в цю хвилину, здавалося мені химерним сном. Я, вчорашній журналіст, зараз учитиму дітей, які в майбутньому відправлятимуть ракети в космос. Це все було так нереально, що я мимоволі завис.

Напарниця доволі сильно, як краб, ущипнула мене за бік. Я вийшов з прострації і клацнув на таблицю з ракетою:

— Terrier Orion — це поєднання ракетного стартового прискорювача Terrier і власне ракети Orion, яку використовують як другий ступінь. На таблицях раніше ви бачили, що таке поєднання виводить вантажі від 200 до 800 фунтів на висоту від 50 до 120 миль залежно від навантаження.

А тепер, знаючи потужність двигунів, розрахуйте мені, будь ласка, на яку висоту ви зможете підняти наукове обладнання, суха вага якого становить 667 фунтів? Це без урахування поправок на погоду, щільність повітря, тиск, напрямок і силу вітру.

— А яка буде похибка з урахуванням погодних умов? — спитала дівчинка років п’ятнадцяти в мусульманській хустині.

— Як тебе звати, солоденька?

— Лейла.

— Дуже приємно! Так от, якщо брати