Читати книгу - "Game over, Олександр Юрійович Есаулов"

- У чому річ?

- Ти чула, що сказав цей Хлюх? Він сказав, що Гірея веліла їм не витикатися до десятого включення, а їх було вже дев’ять.

- Ну то й що?

- А то! Є такі віруси, які, потрапляючи в комп, начебто сплять. А запрограмовані так, що прокидаються після певної кількості вмикань-вимикань компа. Ось я й подумав, а раптом Гірея те ж саме замислила? Це ж її аварійний варіант, правда? Значить, він вступає в дію, коли ВП накриє всю її лавочку, а її саму розкладе на цифру.

Який же їй сенс відразу вискакувати, як чортик з табакерки? Усе має заспокоїтися й забутися, а потім, потихеньку, щоб ВП нічого заздалегідь не знав, вона має знову з’явитися. Усе підготувати, вибрати час і вдарити з усієї сили! Ось як вона зробить. Дев’ять включень, значить, залишилося одне. Якщо її цифрова копія захована десь тут, виходить, після приїзду Сотникових десяте включення станеться дуже швидко, а потім спробуй поборися з цією тіткою! Мишко, лягаючи спати, точно комп виключить, а ранком включить — і все!

- О-о-ого… — почувся раптом за спиною розгублений, але голосний вигук. Вони миттєво повернулися, одночасно вихопивши магнітні пістолети. Навпроти стояли два глюки, зовсім не схожі один на одного. Один високий, широкоплечий, у шоломі, на якому була встановлена мініатюрна ракетна установка. Блискучі обладунки закривали практично все тіло, але вони не заважали бійцеві, бо рухався він легко й вільно. На одному плечі стирчала турель з кулеметом, на животі висів величезних розмірів автомат з підствольником. На поясі, у кобурах, спочивало кілька пістолетів. На обох стегнах були прив’язані піхви з величезними ножами. За цим суперозброєним глюком стояв програміст. Це було зрозуміло відразу: невисокого зросту, з кошлатою шевелюрою, худий. На тонкому носі висіли величезні окуляри. Одягнений він був у потерті джинси, картату запрану сорочку, взутий у старі кросівки. Створюючи цих глюків, Гірея, мабуть, поспішала або полінувалася виявити власну фантазію. Мабуть, змальовані вони були з якогось інтернетного коміксу.

- Ха… — від несподіванки видихнув Рик, — людина з мультфільму…

Ще нічого не встигши подумати, Шана полетіла від сильного поштовху Рика, сам він блискавично пірнув за нею. Майже одночасно почулася черга. Крупнокаліберні кулі застукали по стіні, вибиваючи в ній величезні ями. Услід за Риком глюк пустив ракетку, але промахнувся, і вона помчала кудись удалечінь, звідки за кілька секунд долетів звук вибуху.

- Кінчай шпигунів! — волав азартно Плюх, стрибаючи на місці й розмахуючи затиснутими в кулаку окулярами.

- Заткнися! — відповідав йому хрипким голосом Хлюх, тупаючи величезними чоботами, намагаючись наздогнати втікачів.

Нарешті Рик отямився і згадав, що в нього в руках магнітний пістолет. З першого пострілу він зніс половину якогось файлу. Половина будинку просто зникла, розчинилася в повітрі. Хлюх, побачивши результат дії незвичайної зброї, від несподіванки застиг на місці. Плюх підстрибнув і завис у повітрі, забувши опуститися на землю після чергового стрибка.

- Усім стояти, а то зітру, як Врубеля з малюнка!

Слова Рика Шана підкріпила й своїм пістолетом, кілька разів погравши ним у руці.

- Зброю на землю!

- Не можу…

- Що значить «не можу»?

- Програмою не передбачено! А-а-а!… - раптом закричав Хлюх, піднявши свій величезний автомат, і зник, розсипавшись на цифру від пострілу Шани. Плюх, нарешті, повільно опустився на землю, безглуздий вираз крайнього подиву зник із його неголеного обличчя.

- Слово честі, я не хотіла… — виправдовуючись, сказала дівчинка.

- Чого тут виправдовуватися, якщо він на тебе автомат наставив.

Хлюх начепив на ніс свої величезні рогові окуляри.

- Ви хто?

- Цифбої Великого Процесора. Ти ось що, Блюх, Глюх чи як там тебе…

- Плюх, шановний цифбою.

- Добре, нехай буде Плюх. Відповідай, де цифрова копія Гіреї? І давай домовимося так. Ти не тягни, бо я знаю, що копія десь тут. Якщо треба буде, ми тут увесь віртуал зітремо, з нашою зброєю, сам розумієш… Та не хочеться Мишкові Сотникову комп псувати. А якщо все-таки доведеться, то тебе першого…

- Шановний цифбою! Слово честі, не знаю. Якби знав — обов’язково сказав би.

Плюх лівою рукою зняв величезні окуляри й прикрив ними праву руку. Під цим прикриттям права рука зробила обертальний жест, і Рик завмер.

- Ви ж розумієте, шановний цифбою… — продовжував тріскотіти Плюх, повільно повертаючись до Шани. Та бачила Рика тільки краєм ока й спочатку не зрозуміла, що трапилося. Секунда їй знадобилася, аби побачити, що відбувається щось не те. За цей час Плюх, продовжуючи відволікати увагу порожньою балаканиною, повернувся до неї вже на три чверті.

- Рику? — і її руки з автоматом зметнулися одночасно з питанням. Плюху не вистачило секунди, щоб його долоня повністю повернулася до дівчинки. Палець Шани випередив рух глюка буквально на мить. Другий глюк розсипався на цифру.

- Рику? Рику! — ніякої реакції. Шана схопила друга за плечі й стала щосили його трясти, але нічого не допомагало. Заціпеніння не проходило. Було абсолютно незрозуміло, що робити далі.

РОЗДІЛ 9

Божевільний вечір мами Валі,

або До чого тут Петрикове ліжко?

«Ах, дурні самовпевнені! Зв’язок Оріга з собою передбачили, а як нам зв’язуватися з Орігом — ні! Що ж робити? Що ж робити?»

Шана присіла на якусь коробку й обхопила голову руками. Треба зосередитися й виділити головне завдання. А вже потім шукати рішення. Саме так завжди робив Рик.

Завдання номер один — Гірея. Рик би сказав те саме. Якщо не вирішити це завдання, усі інші втрачають сенс. Якщо зараз піти з Риком, то в будь-який час може повернутися Сотников і включити-виключити комп’ютер, або може блимнути напруга, після чого комп перезавантажиться, ось тобі й десяте включення. Тоді Гірея відродиться, а це вже проблема не та, що інші! Що ж робити? І комп не можна залишити, і Рика тут залишати не можна! І чекати не можна. Невідомо, що глюк зробив з Риком, може, його