Читати книгу - "Game over, Олександр Юрійович Есаулов"

вони злякали, це погано. Ти молодець, Орігу, ти все зробив правильно. От Кадим — барбос нечесаний! Сказано ж було: глюка не чіпати!

Рик подумав кілька секунд, скуйовдив волосся і сказав:

- Зараз мають прийти мої батьки. Ми граємося, і нічого більше. Як там, удома, хвилюватися не будуть?

- А… Я можу хоч узагалі додому не приходити, ніхто й не помітить. Татусь, напевно, уже очі залив, і йому на все наплювати! А мати така затуркана…

- Я своїм уже подзвонила, що прийду пізно. Звичайно, хвилюються! Цілий день удома не була…

- Коли ти дзвонила? — здивувався Оріг. — До телефона ти підходила, але трубку ж не піднімала!

- Рик же тобі сказав, що ми зараз не просто люди, тобто не зовсім люди, а цифбої. Щоб подзвонити, мені зовсім не обов’язково знімати трубку.

Вона підійшла до Оріга й, посміхаючись, поклала долоню на його руку.

- Ой! — той висмикнув руку з-під долоні. — Ти чого струмом б’єшся?

- Ось так я й подзвонила.

- Ясно…

Тим часом Рик обміркував ситуацію й прийняв рішення.

- Значить, так. Орігу, ти продовжуєш залишатися на зв’язку. Від компа ні на крок. Якщо прийде лист із Заекрання, підніми трубку, набери «0» і скажи все, що треба, ми почуємо. Ми з Шаною підемо шукати глюка. Почнемо з квартири Сотникова. Найвірогідніше, він там. Зброя?

Шана мовчки дістала магнітний випромінювач.

- Ну що, гайда?

Приголомшений Оріг побачив, як друзі перетворилися на блакитні хмарини, які всмокталися в телефонну трубку.

- Отетеріти…

Рик і Шана в цифровому форматі текли телефонною проводкою.

- Проводочка в будинку, скажу я тобі, суцільна гидота. Одні скрутки… Я вже собі синець поставила на плечі.

- Шано, слово честі, як зв’язківці зробили, то ми нічого не міняли.

- Сотникови на восьмому поверсі?

- Ага. Ось він, зараз праворуч…

- Ні, слухай, усе-таки проводочка у вас у будинку, чорт ногу зломить! Ой!

- Ай!

- Ти чого?

- Та теж головою приклався! Усе, прибули.

З телефону в квартирі Сотникових виповзли дві маленькі блакитні хмарини, потім почувся тихий шепіт.

-Ну?

- Що ну?

- Будемо перетворюватися?

- А навіщо?

-І то правда.

Хмарини попливли над самою підлогою, проникаючи в кімнати під дверима.

- Ага, ось і комп. Ти мав рацію, він включений.

- Значить, треба придивитися тут уважніше.

- Та лабораторії ніякої начебто немає?

- Зате є включений комп і немає господарів.

Хмарини знову попливли над підлогою, продовжуючи оглядати квартиру. Ніяких слідів лабораторії.

- Слухай, Шано, давай подивимося, що робиться в компі?

- Тобто?

- Та я тільки зараз подумав. Лабораторія ж може бути й віртуальною! Заховалися де-небудь на жорсткому диску, і всі справи. І не треба їм ніяких квартир. У віртуалі на одному диску вони можуть хоч сто будинків побудувати, а не те що одну кімнату.

- Твоя правда, Рику. Ідемо, подивимося.

Хмарини піднялися на рівень стола, де стояв увімкнений системний блок, і всмокталися в щілину дисковода.

Шана й Рик опинилися у віртуалі комп’ютера Сотникова-молодшого. Перевірити його вміст не становило великих труднощів. Окремою групою розташувалися системні файли. Файлів же, з якими працював Мишко Сотников, виявилося на диво мало. Кілька іграшок, якісь задачки з математики, комплект шпаргалок з тієї ж математики — і все. Видно, комп був новий і Мишко ще не встиг туди нічого напхати.

- Хм… — розчаровано хмикнув Рик і вже був готовий сказати Шані, що настав час закінчувати, коли в куточку величезного віртуального поля, яке відкрилося їм з висоти, він побачив невеликий кубик файлу, на якому замість назви був тричі поставлений дуже знайомий знак «собачки»: @@@.

- Шано, дивися! — він показав дівчинці на підозрілий файл. Шана не вагалася жодної секунди й відразу вихопила магнітний випромінювач.

- Ти думаєш??.

- А ти сумніваєшся? — питанням на питання відповіла дівчинка.

Вони підлетіли майже впритул.

- …дурень, Плюх! Дотепер не можеш розколоти пароль від Інтернету! Тебе Гірея математиком зробила навіщо? Саме для цього й зробила, а ти тільки дурницями займаєшся: там віруснеш, тут віруснеш, а користі?

- Я хоч щось роблю, а ти взагалі сиднем сидиш у цій норі. Чим виправдовуватимешся перед володаркою, коли вона відродиться? Вона тебе, ледаря, у момент на цифру розкладе, і це буде абсолютно правильно.

- За що це мене на цифру? Вона що мені сказала: Хлюх, на твоїй совісті наша лабораторія, стережи її. Я цей барліг і стережу. Так що її вказівку я виконав, а ось ти!..

- А що я? — не на жарт розкип’ятився невидимий глюк. — А що я? Я тут сидів, голови не підводячи, розробляв алгоритм захоплення електронної інфраструктури фізичного світу, ти думаєш, це просте завдання? А вийшов кілька разів освіжитися, розвіятися, то ти мені зараз цим очі колеш?

- Гірея веліла сидіти й не витикатися до десятого включення, до десятого, зрозумів? А їх було тільки дев’ять! То хто наказ порушив, ти чи я? Кого вона на цифру, га? А хто напоровся на цих двох хлопчисьок? Хоч ти їм пам’ять і обнулив, а копати зараз точно почнуть!

Цифбої, затамувавши подих, слухали перепалку глюків, з якої дізнавалися страшні речі. Тепер багато чого стало зрозумілим. Зрозуміло, що замислила Гірея, зрозуміло, що трапилося з Кадимом і Васлою. їм обнулили пам’ять! Вони забули, як ходити, як говорити, хто вони, своїх батьків, тобто вони забули все. Це було справді страшно. Якщо ВП не допоможе їм, тоді ніхто не допоможе. їм доведеться вчитися заново буквально всьому.

Шана зняла із запобіжника свою зброю й питально подивилася на Рика, але той похитав головою, пальцем намалював на стінці слово «Гірея». Шана кивнула головою, потім Рик намалював цифри 9 і 10 і дописав ще одне слово — «де», поставивши величезний знак питання. Шана