Читати книгу - "За п’ять кроків до кохання"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Дивлюся на дорогу вдалині, потім знову на Стеллу.
— Хоча б візьмемо «убер»? — я думаю про той, що вже в дорозі.
Вона закочує очі.
— Я хочу йти й насолоджуватися ніччю, — каже вона, прихиляючись і беручи мене за руку.
Я висмикую її, але вона тримає міцно, сплітаючи пальці з моїми.
— Рукавички ж! Ми в безпеці.
— Але ми повинні бути за шість кроків… — починаю я, коли вона відступає від мене, натягуючи руки, але відмовляючись відпустити.
— П’ять кроків, — рішуче випалює вона у відповідь. — Я наполягаю на цьому одному кроці.
Мить я спостерігаю за нею, вдивляючись у вираз її обличчя, а тоді дозволяю всім своїм страхам і тривогам розтанути без сліду. Нарешті я поза лікарнею. І зараз побачу щось насправді, замість милуватися з даху чи з вікна.
І поряд зі мною Стелла. Тримає мене за руку. І хоч я знаю, що це неправильно, але не розумію, як таке взагалі можливо.
Я скасовую «убер».
Ми простуємо крізь сніг на вогні, що манять здаля, все ближче й ближче до межі парку.
— Я досі хочу побачити Сикстинську капелу, — каже вона, поки ми йдемо.
Її кроки рішуче риплять по снігу.
— Це було б круто, — кажу я, знизуючи плечима.
Для мене це не першочергова справа, але якщо вона буде там, то і я теж.
— Куди ти хочеш поїхати? — питає мене вона.
— А куди завгодно, — кажу я, пригадуючи всі міста, де бував, але яких зовсім не бачив. — Бразилія, Копенгаген, Фіджі, Франція. Хочу здійснити навколосвітню подорож, щоб просто відвідати всі місця, де лежав у лікарнях, а дослідити їх так і не зміг. Джейсон каже, якщо я колись зберуся, він поїде зі мною.
Вона стискає мою руку, киваючи з розумінням. Сніг липне до наших долонь, наших рук, наших пальт.
— Ти любиш теплу чи холодну погоду? — питаю я її.
Вона закушує губу, розмірковуючи.
— Я люблю сніг. Але при цьому я, мабуть, віддаю перевагу теплій погоді, — вона з цікавістю дивиться на мене. — А ти?
— Я люблю холод. Утім, не великий любитель плентатися на холоді, — відповідаю, поправляючи шапку й усміхаючись до неї. Нахиляюся, зачерпую жменю снігу й стискаю його. — Але великий любитель сніжків.
Вона підносить руки, хитає головою й хихотить, відступаючи від мене.
— Вілле. Не треба.
А тоді вона набирає в долоню сніжок і з блискавичною швидкістю поцілює ним прямісінько мені в груди. Я ошелешено дивлюся на неї й театрально падаю на коліна.
— Мене поранено!
У відповідь вона жбурляє в мене ще один, зі снайперською точністю влучаючи мені в руку. Я женуся за нею, і ми вдвох сміємося й жбурляємо снігом одне в одного, прямуючи назустріч вогням.
Аж надто скоро ми обидва починаємо задихатися.
Я беру її за руку на знак перемир’я, і ми з пихтінням деремося на гірку, обертаючись подивитися на весь пройдений шлях, коли нарешті дістаємося вершини.
Стелла видихає, і туман клубами валить з її губ. Ми вдвох озираємося на сніг і на лікарню далеко позаду.
— У нас за спинами вона явно краща.
Я кидаю погляд на неї, дивлячись, як сніг м’яко осідає на її волосся та обличчя.
— Це було у твоєму списку завдань? Утекти з Віллом?
Вона сміється, і попри все її сміх лунає по-справжньому щасливо.
— Ні. Але мій список завдань змінився.
Вона широко розкидає руки й падає спиною на гірку, підминаючи під себе сніг, з м’яким хрускотом приземляючись у нього. Дивлюся, як вона робить снігового янгола, зі сміхом рухаючи руками й ногами взад-вперед, взад-вперед. Ніяких списків завдань, ніякої задушливої лікарні, ніякого нав’язливого режиму, ніяких людей, за кого треба вболівати.
Просто Стелла.
Я розкидаю руки й падаю біля неї, лишаючи в заметі відтиск власного тіла. Сміюся і теж роблю снігового янгола, всім тілом мерзнучи в снігу, але відчуваючи тепло цієї миті.
Ми зупиняємось і дивимося в небо. Зорі немов на відстані витягнутої руки. Такі яскраві й такі близькі, що лише потягнись — і дістанеш. Я дивлюся на неї й хмурюся, побачивши ґулю в неї за пазухою, на грудях.
Не те щоб я витріщався, але в неї навіть близько немає таких буферів.
— Що оце таке? — питаю я, вказуючи на ґулю.
Вона розстібає пальто й демонструє набивну панду, що недолуго лежить у неї на грудях. Усміхаюся й підіймаю погляд, дивлячись їй в очі.
— Не можу дочекатися, щоб почути цю історію.
Вона витягує з-за пазухи панду й підіймає.
— Еббі подарувала його мені, коли мене вперше поклали до лікарні. Відтоді він щоразу зі мною.
Уявляю, як вона, мала й налякана, вперше входить до Сент-Ґрейс, стискаючи цього ведмедика панду, схожого на пацюка. Сміюся, закашлююсь.
— Ну добре. Бо не хотілося казати тобі, що третя цицька — це порушення угоди.
Вона гнівно зиркає на мене, але швидко відходить. Ховає панду за пазуху й сідає, щоб знов застібнути пальто.
— Ходімо, подивимося на твої вогні, — кажу я, підводячись.
Вона намагається зробити так само, але різко падає назад. Опустившись навколішки, я бачу, що ремінь її концентратора кисню зачепився за корінь. Тягнуся до нього, звільняю ремінець і подаю їй руку, щоб допомогти встати. Вона береться за неї, я тягну, і її тіло подається вгору, в один рух опинившись за кілька дюймів від мене.
Дивлюся їй в очі. Повітря виривається з наших губ, змішуючись у вузькому просторі між нами, роблячи те, що, я знаю, не можуть робити наші тіла. Позаду неї я бачу наших снігових янголів, точнісінько за п’ять кроків один від одного. Я відпускаю її, швиденько відступаючи, перш ніж запаморочлива тяга поцілувати її знову візьме гору наді мною.
Ми продовжуємо йти, нарешті дістаючись до парку й велетенського ставка, лише трохи не дійшовши до вогнів. Дивлюся, як місячне сяйво виблискує в замерзлій поверхні води, темній і прекрасній. Озираючись, бачу Стеллу, яка важко дихає, силкуючись перевести подих.
— Ти в порядку? — питаю я, підступаючи ближче.
Вона киває, дивлячись повз мене, кудись показує.
— Зробімо передишку.
Я озираюся й бачу позаду себе кам’яний місток. Розвертаюся назад, усміхаючись Стеллиному каламбуру. Ми повільно йдемо до маленького містка, обережно ступаючи вздовж лінії берега.
Стелла різко зупиняється, повільно веде ногою, торкається криги й поступово дедалі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За п’ять кроків до кохання», після закриття браузера.