Читати книгу - "Розгін, Крістофер Джон Сенс"

— Це не те місце, де можна веселитися.

— Ні. І зізнаюся, окрім іншого, відчуваю небезпеку. Я роздумував про це зараз, у дворі. Звук кроків позаду мене, свист меча в повітрі…

Я підвів очі на Марка. Його хлоп’ячі риси обличчя були сповнені занепокоєння, і я усвідомлював, який тягар наклала на нього ця місія.

— Знаю. Це місце, ця тиша, яку порушують ті дзвони, від яких здригаєшся, мов осиковий лист.

— Ну, пильність — це добре. Я радий, що ти готовий визнати свій страх. Це добра чоловіча риса, краща, ніж бравада молодості. А мені варто позбутися смутку. Сьогодні ввечері молитимуся про силу духу. — Я з раптовою цікавістю глянув на нього. — Про що ти будеш молитися?

Він знизав плечима.

— Я не звик молитися на ніч.

— Це не має бути проста звичка, Марку. Не хвилюйся аж так, я не повчатиму тебе про молитву. — Я підтягнувся і випростався. Моя спина втомилася і знову боліла. — Зберися, мусимо глянути на ці бухгалтерські книги. А після вечері візьмемося за брата Едвіга.

Я запалив ще кілька свічок, і ми поклали книги на стіл. Коли розгорнув першу книгу, ковзнувши поглядом по рядках, заповнених цифрами і нечітким письмом, Марк серйозно подивився на мене.

— Сер, чи може Еліс бути в небезпеці через те, що вона вам сказала? Якщо Саймона Велплея вбили, бо він міг розкрити таємницю, те саме може статися і з нею.

— Знаю. Що раніше розпитаю в скарбника про цю зниклу книгу, то краще. Я пообіцяв Еліс, що ніхто не дізнається про те, що вона розповіла.

— Вона смілива жінка.

— І загадкова, еге ж?

Він почервонів, а потім раптово змінив тему.

— Чи брат Ґай повідомив, що в новіція було четверо відвідувачів?

— Так, і також вони, ті четверо старших посадовців, знали про мету приїзду Синґлтона, — вони і брат Ґай.

— Але саме брат Ґай сказав вам, що Саймона отруїли.

— Усе-таки я мушу остерігатися і не довіряти йому цілковито. — Я підняв руку. — А тепер ці рахунки. Ти ознайомлений із монастирськими обліковими записами з Палати розподілу?

— Звичайно, мене часто просили їх перевіряти.

— Добре. Тоді переглянь їх і скажи, якщо тебе щось здивує. Будь-які статті витрат, які здаються завищеними або неправильно підсумовані. Та спочатку зачини двері. Божа смерть, я нервуюся, як старий Ґудгепс.

Ми взялися до роботи. Це було нудне завдання.

Рахунки подвійного запису з їхніми нескінченними балансами важче відстежувати, ніж прості списки, якщо людина не є рахівником за професією, але, як я проаналізував, у книгах не було нічого незвичайного. Прибутки монастиря від його земель і монополії на пиво були великими; низькі витрати на милостиню і заробітну плату врівноважувалися високими витратами на їжу та одяг, особливо в господарстві абата. Виявилося, що в скарбниці є надлишок розміром близько 500 фунтів стерлінгів, непогана сума, але не надзвичайна, доповнена деякими нещодавніми продажами землі.

Ми працювали, доки в морозному повітрі не пробили дзвони, сповіщаючи про вечерю. Я встав і закрокував по кімнаті, потираючи втомлені очі. Марк зі стогоном простягнув руки.

— Усе так, як і варто було очікувати. Багатий монастир; грошей набагато більше, ніж у тих маленьких монастирях, з якими я раніше мав справу.

— Так. За цими балансами стоїть багато золота. Що могло бути в тій книзі, яку тримав Синґлтон? Можливо, усе аж занадто добре; можливо, ці цифри призначені для аудитора, а інша книга показує справжні. Якщо скарбник обманює Казну, то це серйозне правопорушення. — Я різко згорнув книгу. — А тепер ходімо, краще приєднаємося до святої братії. — Я кинув на нього серйозний погляд. — І подбай про те, щоб наша їжа була тільки зі спільного посуду.

Ми пішли до трапезної через монастирський двір, повз монахів, які низько нам кланялися. Один із них послизнувся і впав, бо за день багато ніг пройшло через подвір’я, витоптавши сніг до слизької шкірки. Проходячи біля фонтану, я побачив, що потік води замерз у повітрі, довгий шип льоду стирчав із сопла, мов сталактит.

Вечеря була похмурою.

Брата Джерома не було, мабуть, закритий десь за наказом пріора. Абат Фабіан став за катедру й урочисто оголосив, що новіцій Велплей помер від лихоманки, і за столами прокотилися приголомшені вигуки й заклики до Божого милосердя. Я помітив декілька злісних поглядів, кинутих на пріора, особливо з боку трьох новіціїв, які сиділи разом у віддаленому кінці столу. Я чув, як один із монахів, товстий хлопець із сумними слізливими очима, пробурмотів прокляття на тих, хто не має милосердя, увесь час пильно вдивляючись у пріора Мортимуса, який сидів, дивлячись уперед із суворим, незворушним поглядом.

Абат виголосив довгу латинську молитву за душу покійного брата; монахи палко повторювали за ним. Цього вечора він залишився вечеряти за столом старійшин, де велику яловичу ногу подали з горохом. Приглушена розмова щоразу переривалась; абат сказав, що не пам’ятає такого снігу в листопаді. Брат Джуд, відповідальний за милостиню, і брат Г’ю, товстий маленький камергер із жировиком на обличчі, якого я зустрічав у капітулі, які, здавалося, завжди сиділи разом і сперечалися, зараз дискутували, чи зобов’язує статут міста розчищати дорогу до монастиря від снігу, але без особливого ентузіазму. Тільки брат Едвіг оживився, занепокоєно розповідаючи про замерзання труб у вбиральні та вартість їхнього ремонту, коли погода потеплішає і вони потріскають. Незабаром, подумав я, дам тобі гірший привід для занепокоєння. Мене здивувала сила моїх емоцій, і я дорікнув собі, бо це погана річ — дозволяти неприхильності затьмарювати власне судження про підозрюваного.

Того вечора за столом сидів ще один чоловік під впливом навіть сильніших емоцій. Брат Ґабріель ледве торкався їжі. Він був спустошений новиною про смерть Саймона, занурений у власний світ. Тоді мене ще більше шокувало, коли він раптом підвів голову і кинув на Марка погляд із таким сильним бажанням, таким пекучим почуттям, що я аж затремтів. Я був радий, що Марк спорожнював свою тарілку і не звернув уваги.

Я полегшено зітхнув, коли нарешті прозвучала молитва і всі вийшли. Вітер посилився, здіймаючи маленькі хвильки снігу і шпурляючи їх в обличчя. Я дав знак Марку зачекати біля дверей, доки монахи піднімали каптури і поспіхом виходили в ніч.

— Ходімо розберемося зі скарбником. Маєш при собі меч?

Він кивнув.

— Чудово. Тримай руку на мечі, доки я з ним розмовлятиму, нагадуй йому про нашу владу. А