Читати книгу - "Її ім’я було Татьяна"

Бюрократ здатний організувати зимові олімпійські ігри у субтропічному кліматі, витративши шалені кошти.

І все йому як з гуски вода. Його ніхто не контролює, крім іншого бюрократа. Тому соціалістична держава ніколи не зможе ні наздогнати, ні, тим більше, перегнати країну з нормальною економікою.

Економічна система, за якої люди вкладають у справу свої, а не чужі гроші, завжди буде перевершувати економіку соціалізму. Соціалізм, який існує поруч із нормальними країнами, має або нав’язати всім сусідам такий самий злочинний і безглуздий шлях розвитку, або загинути, не витримавши економічної конкуренції.

Саме так неандертальці в осяжній історичній перспективі (хоча й не було тоді ще історії) не могли довго співіснувати поруч з іншим, розвиненішим та успішнішим видом людиноподібних.

Наша рідна влада маула із захватом таємно та відверто шкодити капіталістам, в перспективі всіх їх винищити. Інакше...

2

Люта гризня на кремлівських вершинах тривала не тільки за саму владу, а й за те, як тією владою розпорядитися.

Був би біля керма Лев Давидович Троцький, то повів би нас одним шляхом. А Микола Іванович Бухарін — до тієї самої прірви, однак іншою дорогою. У Зінов’єва були свої погляди на вибір способу національного самогубства, у Рикова — свої.

І в товариша Сталіна були погляди на те, який шлях обрати для країни і всього прогресивного людства.

Однак 1953 року Сталіна не стало. Перед тими, хто прийшов йому на зміну, вічне запитання: що робити?

1917 року країна обрала свій особливий шлях. Не такий, як у всіх. Ми цим пишалися — піонери ж! Ми йдемо незвіданим шляхом! Прокладаємо дорогу людству.

От тільки чомусь ніхто добровільно нашим шляхом іти не бажав. Мільйони пролетарів у всьому світі не поспішали наслідувати наш приклад, ланцюгів рабства не рвали, своїх буржуїв не скидали, до нас на щасливе життя натовпом не перебігали.

Ми і за Леніна, і за Сталіна, і після них багатьох тягли за собою, надриваючись: естонців і латишів, литовців і поляків, чехів, болгар й угорців, східних німців і румунів, жителів Сомалі та Ефіопії. Тягли то силою, то погрозами, то щедрими подачками, заманювали. Зведемо собі на збиток греблю поперек Нілу — і Єгипет піде нашим шляхом! Подаруємо диктаторам Індонезії цілий флот — і вони до нас долучаться. Розчавимо танками Будапешт і Прагу, бунтівників перестріляємо — і решта радісно піде протоптаним нами шляхом.

Заради справедливості треба доповісти, що й росіяни з українцями та білорусами теж не мали нестримного бажання шлях протоптувати незвіданий. Вони теж пручалися. Та ще як! На незвіданий шлях народи нашої країни вдалося затягти тільки внаслідок кривавої Громадянської війни, у якій Росія втратила більше людей і матеріальних цінностей, ніж у Першій світовій війні втратили всі країни разом, включно із самою Росією.

На незвіданому шляху в пітьмі чигали небезпеки, ледь праворуч ухил — упадемо, пропадемо! Ледь ліворуч ухил — усе одно не встоїш!

Не дарма товариш Сталін так завзято боровся з різноманітними ухилами. Зокрема й право-лівацьким.

Радянський Союз упродовж семи десятків років свого існування перебував у становищі нестійкої рівноваги.

Приклад: після Другої світової війни у складі Радянського Союзу було шістнадцять союзних республік. Карело-Фінська Радянська Соціалістична республіка межувала з Фінляндією. Кордон величезної протяжності. Уся місцевість — дрімуча тайга, озера, кам’янисті порожисті річки, болота. Контролювати цю межу надзвичайно складно. Скориставшись таким щедрим подарунком природи, усе фінське населення помалу ушилося до Фінляндії. 16 липня 1956 року було ухвалено рішення знизити статус Карело-Фінської союзної республіки до автономної республіки, а з назви прибрати слово «фінська». Зменшення кількості союзних республік спричинило зміну Державного герба СРСР.

Були б інші кордони настільки ж зручними для втечі — не дорахувався б Радянський Союз ще багатьох своїх республік. Довелося б частіше змінювати радянський герб.

3

Такий самий процес відбувся у країнах, які стали нашими вимушеними союзниками внаслідок Другої світової війни.

Після війни Корею було розділено на Північну і Південну. Північна Корея взялася за будівництво світлого майбутнього. Південна Корея зберігала нормальну економічну систему. Зрозуміло, що люди, кинувши все, бігли з півночі на південь. Із цим треба було щось робити. Рішень усього тільки два.

Перше — відмовитися від будівництва світлого майбутнього в Північній Кореї. І тоді люди нікуди не втікали б.

Друге — поставити Південну Корею на правильний шлях. Зробити так, щоб вона не була заманливим прикладом для населення північних областей.

Ясна річ, товариш Сталін обрав другий варіант. Північна Корея почала війну проти Південної для того, щоб і їй теж забезпечити щасливе життя.

І Німеччина розділена на дві частини. У Східній Німеччині — будівництво щасливого життя за нашими зразками. Тому з вересня 1950 року до жовтня 1955 року зі Східної Німеччи-ни до Західної втекло 1 мільйон 219 тисяч осіб. Починаючи з весни 1955 року, кількість утікачів щомісячно стала стрімко збільшуватися.

Карело-Фінська радянська соціалістична республіка, Північна Корея, Східна Німеччина зіткнулися з проблемами тому, що існувала можливість утікати не на чужину: фіни переходили до Фінляндії, німці — до Німеччини, корейці — до Кореї.

Усіх інших стримувала та сумна обставина, що йти треба було не просто в невідомість, кинувши все, а ще й на чужину, до чужої країни. Однак, якщо люди не тікали, це ще не свідчить, що вони пристрасно прагнули будувати світле майбутнє.

Тому вожді, які стали до влади у Кремлі після Сталіна, мали вирішувати питання про те, що ж робити? Рішення слід було ухвалювати негайно.

І рішень так само було тільки два.

Або відмовитися від будівництва світлого майбутнього.

Або насильно тягнути за собою все людство для того, щоб приклад інших країн і народів не спокушав наших людей, не змушував їх порівнювати своє щасливе життя із життям пригноблених пролетарів у сусідніх країнах.

На самому верху кремлівського керівництва позиції розділилися на діаметрально протилежні.

Берія і Маленков: «Ми потроху відгрібаємо від ідеї будівництва світлого майбутнього, повертаємося до кола нормальних держав, припиняючи експерименти над власним народом».

Булганін і Хрущов: «Ми продовжуємо шлях до комунізму».

Куди ми прийшли б, якби пішли шляхом Берії та Маленкова, кожен може побачити на прикладі Китаю. Відстала злиденна країна, не відмовляючись від червоного прапора, потроху вирулила на шлях економічної свободи. І перетворилася на економічну, політичну й військову наддержаву. Це саме той шлях, на який після Сталіна намагалися спрямувати Радянський Союз Берія та Маленков.

А куди ми прийшли шляхом Булганіна та Хрущова — кожен може