Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

– І ми будемо готуватися до свята? – запитала королева.

Несподівана ласка чоловіка здивувала та втішила її.

Зазвичай король Ектор поводився суворіше і стриманіше, і це ще більше стурбувало уважну і люблячу дружину.

– Так, ми продовжимо готуватися до великого торжества, – кивнув Ектор і поцілував Естеллу в губи.

Безсумнівно, він був великим королем і вершив долю держави, але в грудях у нього билося серце, якому іноді дуже хотілося спокою і розради.

Так минуло ще дві доби.

Після полудня другого дня стало зрозуміло, що сонячне затемнення трапиться сьогодня одразу після опівночі. І зірки з'єднаються саме в цю мить.

Маріл прийшов у відчай.  Він стояв на найвищій вежі й невідривно дивився в той бік, куди полетів Адвіан.

Ектор лежав у ліжку, зламаний таким головним болем, від якого вже нічого не допомагало. Естелла невтомно клопотала навколо чоловіка. Вона намагалася не думати про те, в якій біді може перебувати зараз її улюблений син.

Сонце перетекало на захід, небо ставало дедалі блідішим, і в повітрі пахло легким вечірнім морозом.

Маріл, одягнений лише в робочий халат, мерзлякувато поїжився.

Немає сенсу стояти на балконі вежі, проглядаючи очі. Все одно від цього нічого не зміниться. Потрібно повертатися до своїх рукописів, обчислень і спільно з іншими мудрецями шукати способи хоч якось запобігти катастрофи. Хто знає! Може, пророцтво – всього лише страшна казка, розказана кимось у довгий і нудний зимовий вечір...

Так думав Маріл і сам не вірив своїм думкам. Пророцтва можуть різнитися, можуть суперечити одне одному, але вони – не вигадка і не казка  на ніч. 

До півночі залишалося ще кілька годин. 

А якщо спробувати відкрити портал іншим способом? Збереглися ж заклинання і зілля, якими вміли користуватися їхні далекі предки!  Маріл приречено зітхнув. Хто розпорядився створити світ таким, у якому магія з часом втрачає свою силу, а минула могутність  розвіюється наче той туман? Чому не відбувається навпаки?

Повітря стало темнішим, прозорішим і холоднішим. Маріл кинув останній погляд у синяву, що густішала над обрієм, і зібрався вже піти всередину вежі, як краєм зору помітив вдалині чорну крапку.