Читати книгу - "Щастя у спадок, Лія Стейс"

— Вставайте снідати, — Макс кивнув в сторону столу, на якому вже пашіла гаряча кава, какао і гора з круасанів.

Соня сіла на ліжку і протерла очі. Це не сон? Макс тут і приніс їй сніданок у ліжко? І як вона не почула, що він вже прокинувся. У неї зазвичай такий чуткий сон. Проте сьогодні вона спала як ніколи міцно та солодко. І це була заслуга саме цього хлопця.

— Добрий ранок, — збентежено пробурмотіла вона. — Дякую за сніданок. І коли ти встиг?

— То дрібниці, — відмахнувся він. — Мені хотілося якось віддячити, що ви мене не вигнали вчора проти ночі. 

— Можна подумати тобі було та-ак далеко йти додому, — усміхнулася Соня.

— Однаково було дуже приємно прокинутися разом з тобою, — Макс злегка торкнувся Соні та забрав пасмо її волосся, що спадало на обличчя, за вушко.

Такий простий жест здався Соня неймовірно інтимним і їй захотілося підсісти ближче до хлопця. Доторкнутися, обійняти, поцілувати… Та тут Михасик почав крутитися. Через хвилину малюк вже стрибав на ліжку, а через п'ять вже наминав ароматні круасани, сьорбаючи какао. Рідко йому перепадає вранці щось, окрім каші, то ж він був максимально щасливий.

— Я можу запросити тебе сьогодні на побачення ввечері? — запитав Макс після сніданку.

— Я запитаю Лару, чи зможе вона сьогодні пригледіти за Михасиком ввечері й напишу тобі, але я дуже хочу провести час з тобою. Вдвох, — прошепотіла Соня.

— Буду чекати з нетерпінням, — Макс коротко поцілував дівчину в губи та пішов у “Вовчу Колибу”. Як би не хотілося провести більше часу з Сонею, проте справ будо також вдосталь. То велика брехня, що власники бізнесу не працюють та тільки вершечки знімають. Насправді у керівника було роботи ще більше, ніж у всіх працівників разом взятих. І вихідний не візьмеш, бо відповідальність несеш не тільки за себе, а й за інших людей. Проте вечір він точно звільнить, бо планує його провести з коханою дівчиною вдвох. Нарешті.

**

Коли Максим пішов, Соня заглянула в кімнату Лари.

— Тук-тук. Можна? 

— Заходь, совістю моєю побудеш, — пробурмотіла Лара, яка лежала на ліжку і розглядувала стелю.

— А де ти свою поділа? — усміхнулася Соня.

— Загубила вчора десь між восьмим і дев'ятим коктейлем.

— Буває. Я так розумію вчорашня прогулянка закінчилася у ліжку?

Лара промовчала і натягнула собі на голову ковдру.

— Ларисо Андріївно, невже щось у житті все ж змогло вас знітити? Чи правильніше сказати "хтось"? — грайливо заграла бровами дівчина.

— Бляха, Соню. Я не знаю як це вийшло. Для мене ж клієнти — це табу. А що ще гірше, я абсолютно не жалкую, — зізналася Лара.

— То, може, це й на краще. Може, з цього щось вийде. Я вчора теж, до речі, дала Максу зелене світло. Втомилася сама собі брехати.

— Я так і зрозуміла, коли зустріла його вранці в нас вдома. Це ти молодець, кожен заслуговує шанс на кохання.

— То може ти такий шанс і Довлатову дала б? — запитала Соня.

— Виключено! — відрубала Лара. — Та і взагалі, то просто була інтрижка, яка нічого не значила.

— Саме тому твій телефон безперестанку вібрує, скільки я тут знаходжуся?

Шах і мат. Довлатов дзвонить з самого ранку майже безперервно. І руки ж йому не болять. Причепився!

— Соню, з цього нічого хорошого не вийде, — голосно зітхнула Лара.

— Ти не знаєш напевне…

— Знаю. Відчуваю…

— Тебе щось налякало у ньому? — не відступала Соня.

— Мене налякало щось у мені. Ті почуття, які він зумів викликати всього за одну ніч. Я ніби знову школяркою стала. Ні-ні-ні. Якщо це чоловік має на мене такий вплив, то потрібно триматися від нього якомога далі.

— Ну, дивись сама. Але щось мені підказує, що ти сама навколо себе вибудувала колючий паркан і боїшся за нього визирнути.

— Сама давно така смілива стала? — підколола лара подругу.

— З вчорашнього вечора, — не образилася Соня. — І не знаю, як буде далі, але поки це моє найкраще рішення за дуже довгий період часу. Подумай про це. До речі, мене Макс на побачення вечері кличе. ти не могла б Михасика погледіти?

— Звичайно, я за ним подивлюся. Без питань. А ти не сильно спіши додому. Вирішила іти вперед, то йди до кінця.

— То ти вже квапиш події, але дякую, — усміхнулася Соня.

Вона вийшла з кімнати, залишивши подругу на одинці. Лара перевела свій погляд на мобільний, на екрані якого вкотре висвічувалося знайоме прізвище. Може відповісти на дзвінок? Ні. Йому скоро набридне і він відстане. По-іншому і бути не може.