Читати книгу - "Любов дика та прекрасна"

Це був розумний комплімент, і королева-підліток, що чепурилася перед дзеркалом, укотре подумала, як їй подобається прекрасна графиня Ґленкірк. Надзвичайно приємна леді.

Анну Данську було короновано в Сконі 17 травня 1590 року. Вона відіграла свою роль із чарівною юнацькою гідністю, яка торкнулася сердець найсуворіших старих горян, що зібралися побачити нову матір лінії' Стюартів. Увечері відбулося нестримно веселе гуляння з чудовим бенкетом, на якому подавали смажених кабанів, оленів, баранів і яловичі ребра, підсмажені з підливою від розчервонілих, спітнілих кухарчуків. Була тут і найрізноманітніша птиця: лебеді, нашпиговані качки, каплуни в солодкому лимонно-імбирному соусі, фаршировані запечені гуси, куріпки, рябчики, перепели й голуби. Були великі чаші сирих устриць, варених креветок, мідій та молюсків із травами. Засмажену на відкритому вогні морську форель та камбалу подавали цілими на великих золотих тацях. Малися також листкові тістечка з фаршем, кролятиною, фруктами й горіхами. Пропонували тут і копчену шинку, і вугрів, і запечених у горщику зайців. Було повно молодого весняного латуку, цибулі й маринованих артишоків у срібних чашах. Великі тарілки з маслом були розставлені по всьому столу поряд із великими тацями свіжоспеченого хліба. На десерт гостям пропонували солодкі креми, желе найрізноманітніших кольорів і форм, іспанські апельсини, ранні вишні з південної Франції, а також пироги із сушеницями торішнього врожаю. Срібні чаші зацукрованого мигдалю й фундука подавали разом із сирами, вафлями та крихітними кубками вина з цілющими прянощами.

Вина та елі текли невпинним потоком, і розваги не вщухали. Були тут, звісно, і музики, і жонглери, і навчені танцювати собаки, і акробати. Дударі кілька разів проходили по залі. У Кат, яка їла дуже стримано, починала боліти голова, коли чоловік прийшов запросити її на танець.

— Краще виведи мене на свіже повітря, — попрохала вона його. Вони пішли прогулятися садом у прохолодній травневій ночі.

— Відколи ти стала королевиною фрейліною, ми з тобою перестали бачитися, — поскаржився граф своїй дружині.

— Я знаю, — зітхнула вона у відповідь. — Патрику, я хочу додому! Ти мав слушність: ми не мали прилучатися до двору. — Вона раптово притислася до нього. — Коханий мій, будь ласка, забери мене додому. Просто зараз!

Він пригорнув її до себе й вдихнув спокусливий солодкий аромат, що завжди йшов від Кат. Він гладив її чудовне волосся, дивуючись такому пристрасному, відчайдушному благанню. Потім усміхнувся сам до себе. Цілком можливо, що вона вагітна, дарма що він повернувся менш ніж місяць тому. Кат, звичайно, погрожувала йому після народження Мораґ, що дітей більше не буде, але жінки часто змінюють свою думку. Він ласкаво обійняв її.

— Люба моя, ти ж знаєш, що ми не можемо просто піти додому. Ми тепер належимо до двору й маємо дістати дозвіл від їхніх величностей. Для цього нам потрібен поважний привід. У мене такого немає, а в тебе?

— І в мене, — сумно відповіла вона.

— Ти впевнена? — допитувався він. — Ти можеш бути вагітна.

— Навіть мені, Патрику, ще зарано говорити про це. — Обвивши руками чоловікову шию, вона дивилася на нього знизу вгору. — Я маю подарувати вам іще одного сина, мілорде? Шістьох дітей не досить, щоб забезпечити безсмертя?

— Лише троє з них — сини, — піддражнив він її. — До того ж їх так весело робити. — Він нахилився й поцілував її жадібні губи. — Чорт би його взяв, Кат! Я втомився ділити тебе зі Стюартами. Зробімо ще одну дитину й гайда додому, у Ґленкірк! — Дотягнувшись до її вуст, він знову поцілував її й не спинявся б, якби нахабний голос раптом не протягнув:

— Дивовижно! І зі своєю дружиною, Ґленкірку також!

Здригнувшись, Леслі відірвались одне від одного й озирнулися на глузливого графа Босвелла.

— Що воно в чорта… — почав Патрик, але Кат уже накинулася на Босвелла:

— Френсісе! Ах ти ж, тварюко! Як ти міг?

Спіймавши її войовничі маленькі кулачки, він сміявся, дивлячись на неї зверху вниз.

— Якби ж то мене так поцілувала жінка. — Обернувшись до Патрика, Френсіс Гепберн простягнув руку. — Ґленкірку, я Босвелл. Ми певною мірою далекі родичі, і я заздрю тобі не лише через твою красуню-дружину, а й через зграйку пречудових дітей!

Патрик Леслі потиснув простягнуту йому руку.

— Тож це ти, графе-відьмаче. Радий зустрітися з тобою, чоловіче! Я вдячний, що ти супроводжував Кат додому минулої осені.

— Радий був допомогти, — відповів Босвелл, — але я не просто так перервав ваші любощі. Королева шукає тебе, Кат. Краще поквапитися, люба моя. Якась халепа з розірваною спідницею чи щось таке, і тільки леді Леслі може всьому зарадити.

Зітхнувши, Кат швидко поцілувала чоловіка. Скрививши Босвеллові гримаску зі зморщеним носом, вона підібрала спідниці й побігла. Чоловіки вдвох засміялися, а потім Френсіс Гепберн серйозно промовив до графа Ґленкірка:

— Якби вона була моєю дружиною, Леслі, я тримав би її подалі від Стюартів та їхнього клятого двору. Забагато в ній спокуси.

— Таки так, — відповів Патрик, — вона теж хоче забратися звідси. Торік я не міг затягти її додому, а тепер раптово їй потрібно туди. Я не розумію цього, Босвелле, але я радий.

— То відвези її додому, друже! І якнайшвидше.

У Ґленкірка не було часу поміркувати над Френсісовими словами, бо двір перебував у невпинному русі. Через два дні після коронації Анна Данська офіційно в’їхала у свою столицю, в Единбург, щоб прийняти привітання дев’яти муз і чотирьох чеснот. Королівська процесія пройшла по Хай-стрит і зупинилася в Соборі Святого Джайлза, де королева та її придворні слухали довгу нудну проповідь.

Того вечора при дворі пройшло ще одне грандіозне свято, і Анну неабияк потішив театр масок, що оспівував принади весни. Кожна з придворних леді дістала свою роль. Вони були квітами, птахами, деревами, тваринами, силами природи й усім, що пов’язане з цією порою року. Єдиним чоловіком у цьому дійстві був граф Босвелл, ошатно вбраний у сріблясті та білі шати, який виконував роль веселого Північного Вітру. Босвелл, що навчався в Європі й провів удосталь часу при французькому та англійському дворах, цілком звик до подібних маскарадів і не бачив у них нічого ганебного для чоловіка.

Перед ним, Північним Вітром, стояло вкрай приємне завдання: проганяти Весну, яку грала сама королева, пурхаючи в рожевому та світло-зеленому вбранні вкупці зі своїми товаришками — легкими ніжними весняними істотами. Усе це супроводжувалося нескінченною біганиною та сміхом. Урешті Південний Вітер, що був у прозорому блідо-блакитному вбранні зі сріблястими блискітками, роль якого виконувала графиня Ґленкірк, переміг Північний Вітер.

Король до краю нудьгував під час цієї розваги, хоча й зауважив, що в Південного Вітру найгарніші цицьки, які йому доводилося бачити. Джеймсові