Читати книгу - "Ненависть при світлі , Роза Фаєр"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Артур знає про мене і це. Якщо чесно,чим далі,тим страшніше від цього. Але закохуючись дуріють усі.
То чому з такого випадку робити якусь проблему.
-Наїлася?-запитує мене Артур.
Він як і тоді легко усміхається та майже нічого не їсть. Ну звичайно, сніданок то він спокійно з'їв. То тепер і на мене може подивитися.
-Так,все дуже смачно. Що в нас далі по плану?-встаю на ноги.
Хоча добре було б трохи посидіти,а краще, полежати. Все ж я багато з'їла.
-Зараз я покажу тобі це місце детальніше і вкінці нашої екскурсії тебе чекає невеликий сюрприз,-встає з-за столу Артур і бере мене за руку.
Ми мило йдемо на вихід з ресторану. Мабуть, досить непогано дивимося разом,що не може мене не радувати.
-Підемо спочатку в парк,-дає мені знати Артур.
-Добре,як скажеш,-чемно киваю і йду за ним.
Хочеться трохи ближче до нього. Обійняти і насититися теплом. Оскільки,вже вечоріє і стає прохолодніше.
Особливо коли ми з'являємося на цілій лісовій галявині.
-Ось це все ти називаєш просто парком?-роблю круг в повітрі.
Тому що, пройшовши трохи вглиб не знаєш,де саме початок і кінець.
Правда, тут не тільки сосни і ялинки. А ще багато яблунь і вишень,сливок і навіть де-не-де абрикоси.
Малина навіть є.
-Так, територія комплексу вражає. Але це все з часом я придбав. І цей,як я сказав,парк я отримав останнім. Далі розширятися нікуди і навіщо,-виводить мене стежкою до якоїсь будівлі.
Дерев'яної і двох поверхової,що заховалася серед безліч дерев.
Поруч невелика альтанка і квітник. Правда,в цю пору року не дуже велике різноманіття квітів.
-Що там?-запитую, коли розумію, що ми йдемо саме в цей будинок.
Чи то будівлю.
-Зараз побачиш. Чого це ти така нетерпляча,-притягає мене і обіймає за талію.
Та мені цього мало. Я так хочу вкусити смак його губ. Відчути дотик і аромат брутального цитрусу.
Я застигаю і Артур зупиняється.
-Щось не так?-схвильовано запитує.
-Ні,-встаю навшпиньки і тягнуся до нього.
Я так скучила..що більше не маю сил, а головне - часу..
Я ніжно цілую його губи. Артур спочатку стоїть непорушно, здивувавшись моїй ініціативі,а потім захоплює мене в свої обійми.
Поглиблює поцілунок,ковзаючи язиком усередину. Ми цілуємося і робимо декілька кроків назад поки в спину не впирається крона дерева.
Дрібні гілки злегка колять у спину,але зараз це дрібниці порівняно з тим, що зараз відбувається між нами.
А саме, палкі поцілунки,якими я дихаю і ніяк не можу зупинитися. Тому,я скоріше всього,ними впиваюся.
Мої руки міцно тримаються за Артура. Чомусь враження, що я сплю. Наче відкривши очі всього цього не стане.
І цей прекрасний день,хоч моментами і не дуже,буде існувати лише в світі снів та ілюзій. Мрій,які ніколи не здійсняться в реальному житті.
Але кожна наступна секунда,що ми поруч, потихеньку розвіює усі страхи. Настав час відпустити минуле і старі образи.
Забути колишні помилки і почати все заново. Знову робити щось не те і не так.
Бо вже так склалося в цьому житті,що без падінь ти в один момент не злітаєш. Щось мусить навчити нас, як правильно. Так,саме так здобувається досвід.
Десь позитивний,але на завжди. Ще не придумали книжку,яка вкаже,як правильно і чому.
Ми маємо будувати своє життя самі. Спотикаючись,а десь підіймаючись вище своєї голови.
Саме так я себе відчуваю в його обіймах,танцюючи небезпечний танок нашими вустами.
Та на цьому усе не закінчується. Руки Артура стають дедалі нав'язливішими,а його дотики відчуваються майже скрізь.
Все тіло починає палати вогнем. При цьому, мене трусить від пристрасті і хочеться ще більшого.
-Зробимо це тут?-важко дихаючи говорить Артур,перервавши наш поцілунок.
Оскільки,далі так продовжувати було неможливо. Повітря закінчилося,але пожежа не вщухала. Потрібно було чогось більшого,я б навіть сказала, набагато більшого.
-Чекай..я хотіла дещо тобі сказати,-намагаюся трішки заспокоїтися.
Перед цим варто нарешті все визначити між нами. Сьогодні такий день,що все прояснює. Ми говорили і багато. Та все ж недостатньо.
Я просила час на роздуми і він це мені дав. Але виявилося, що він мені не потрібен. Точніше, багато часу.
Я вже визначилася. Мені з ним добре настільки, що я забуваю про все на світі. Наче ми існуємо лиш удвох.
А коли він мене тільки торкається..я не можу більше зупинитися. Серце вискакує з грудей і душа завмирає в очікуванні.
-Добре,-притуляється своїм чолом до мого і трохи переводить дух. Бачу, що не одній мені важко.
Я затіяла певну гру і тільки зараз усвідомила наскільки це було безглуздо. Ми втратили скільки часу і я шкодую про це.
Ні,не про те, що ми ще досі не переспали. А про те, що між нами стояла невизначеність,яку я придумала.
І тільки зараз зрозуміла, що все ясно,як Божий день.
Ми кохаємо одне одного. Це те, що здається таким нереальним,але так воно і є. Якось сталося і зародилося в двох різних людей,які випадково перейшли стежинки одне одного.
А потім вирішили об'єднати їх.
-Зайдемо всередину?-пропоную,бо не знаю,які слова підібрати.
Адже це важливо і хочеться сказати це красиво і з сенсом.
Артур веде мене за руку всередину. Я заходжу за ним і відчуваю,як об мене вдаряє приємне тепло.
Вмикається світло і перед очима відкривається великий басейн. Вода так і парує з нього,що дає уявлення настільки вона гаряча. Я вже відчуваю,як буде приємно в ню зануритися.
Але це зачекає..
Я повертаю Артура до себе обличчям і бачу, що він уважно дивиться на мене. Тобто, реально серйозно сприймає моє кінцеве рішення. Хоч, здається,все давно очевидно,бо ми тільки що ледве не.. зайнялися сексом.
Та в наш час може бути секс без кохання і кохання без сексу. На такі речі вже давно перестали звертати увагу і вважати чимось незвичайним.
І я розумію, що Артур це теж чітко усвідомлює.
-Я кохаю тебе і хочу, щоб ми спробували ще раз. Вірю, що в нас все вийде. Звісно, якщо нам судилося знову наламати дров, то так і буде. Але я не хочу тебе втрачати ні за яких обставин. Чуєш..,-кладу свою долоню на його щоку.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ненависть при світлі , Роза Фаєр», після закриття браузера.