Читати книгу - "Покоївка для бізнесмена, Ясміна Лав"

- Вибачте, я не дуже розумію про що йдеться ?- видаю , вибираючи слова .
Якщо чесно, то взагалі не знаю що казати .

- Що ж тут не зрозуміло? - Діана дивиться на мене так , наче я зовсім тупа і не можу зрозуміти елементарних речей .

- Я бачила як він дивився на тебе в ліфті .
- Пробачте , хто ?
- Чомусь, я думала, що в моєму готелі працює розумніша прислуга .

Костіна підійматися , обходить стіл і зупиняється навпроти мене . Роздивляється, наче я річ в магазині . І мені хочеться зникнути безслідно.

- Мій наречений дивився на тебе так ... Словом , у нас скоро весілля , і я хочу зробити йому подарунок ...
- Тобто, я ...
- Саме так . Хоч я і не знаю ,що він в тобі такого побачив , та мені й не цікаво .
Ми домовимося про одну ніч . І ціну я назву сама , а то я знаю ваші апетити ...- вона наче обговорює як мені потрібно номер прибрати ...і сідає на місце.
- Ні.

Але Діана спочатку навіть не чує відмови . Продовжує щось пояснювати , як раптом запинається на півслові .

- Що ?Вона присовується ближче , спираючись ліктями на стіл .

- Я не буду цього робити .
- Чому ?- спокійно питає  .
- Тому що я не з тих , хто може займатися коханням за гроші .
- Займатися коханням ... Боже , як пафосно .- усміхається дівчина .
- Я можу йти ?
- Якщо ти відмовиш , то вийдеш звідси вже безробітною .

Я замислююсь тільки на секунду ...

- Я зберу свої речі .

Встаю і йду до дверей .Ось і все . Навіть звільнятися самій не доведеться . Не даремно я хотіла піти звідси.

Заходжу в роздягальню , кімната пуста . Ще тільки початок робочого дня , дівчата всі по номерах .Сідаю в куток і в мене опускаються руки...

Я так звикла до всього цього за два роки . Мені стали близькими дівчата , колектив готелю , правила і навіть Олена Григорівна. Я все це полюбила ...
Хочеться дати собі ляпаса, щоб прийти до тями ...
Потрібно збирати речі . Ця частина мого життя залишається позаду .

Чую як вібрує в фартусі телефон . Іра ...

- Так.
- Що сталося ? Що хотіла Олена Григорівна?- пошепки питає дівчина .
- Я більше тут не працюю.
- Тобто ? Вона тебе звільнила ?
- Діана звільнила .
- Стривай , нічого не розумію . Ти де ?- чую як подруга там чимось гуркотить .

Схоже , вийшла з номера .
- В роздягальні .
- Чекай мене там , не йди нікуди .

Скидаю виклик і повертаюся до того , що й планувала робити .
Не встигаю навіть переодягтися , як в кімнату залітає Іра .

- Фух, встигла .- падає на диван біля стіни дівчина і робить глибокий вдих.
- Я вже майже зібралася .
- Я нічого не зрозуміла . За що тебе звільнили ?
- Довго розповідати ...
- Я маю час , Сергій мене прикриє. Розповідай .

Говорити не хочеться , та по очах подруги бачу , що з кімнати вона мене не випустить , поки все не дізнається.Тому просто сідаю поруч і розповідаю все , як було .
По ходу розмови Іра виглядає шокованою .
Розумію її...

- Як це так ? Запропонувати тобі спати з її майбутнім чоловіком...
- Здається , для неї це зовсім не дивно ...
- Ти з Адамом поговорити не хочеш щодо цього інциденту ?
- Ні.- відповідаю впевнено і встаю з дивану .
- Ти додому ?- питає подруга з жалістю в голосі .
- Так , мені треба шукати нову роботу .
- Просто відпочинь. А ввечері разом подумаємо .

Іра підходить і обіймає мене . Це тепло дає сили триматися , і відчуття що все буде добре .Якби там не було , після чорної смуги починається біла ... Наче так говорять.

З цими думками я і виходжу з готельного комплексу. 
Заяву про звільнення я передала старшій через Іру, з дівчатками на ресепшені попрощалася , а Сергій провів мене до вулиці і викликав таксі .
Більше нікого бачити не хотілося . Та й не було в мене з іншими близьких стосунків ...

Сідаючи в машину , я подивилася на гарну , сучасну будівлю , яка велично тягнулася до синього неба .Згадала день , коли йшла влаштовуватися сюди на роботу ...
Як мене вразив вишуканий хол і розміри готельного комплексу. І як я знайшла тут справжню подругу .

На очі виступили сльози ...

До входу під'їхав високий, чорний позашляховик , і з машини вийшов Адам .Він, як завжди , виглядав ідеально. 
До пари величі цьому готелю.

Цей чоловік став першим кого я покохала , кому довірилась і віддала своє серце .І він зруйнував моє життя до основи .Думаєте , я його ненавиділа в цей момент ...
Ні , я продовжувала кохати ...

    ***

Сидіти й втикати в стіну не хотілося , тому я взялася за вечерю .
В морозилці знайшлася курка , яку я ще тиждень тому обіцяла запечи та так і не зібралася з силами . 
А зараз , схоже , саме час .

Готування і музика , яка доносилась з динаміків ноутбука відривали від безглуздих думок . Підспівуючи легку , веселу пісеньку я навіть забула ,що в мене є проблеми .

Поклавши в духовку замариновану птицю , я взялася за гарнір , а ще на черзі був салат .Не вечеря , а свято . Саме вчасно , є що відсвяткувати ...подумала я і з усмішкою продовжила чистити картоплю.

В дев'ять все було готове, і я почала сервірувати стіл . 
Хоча , це важко назвати сервірування .
Дві тарілки , дві вилки , келихи для соку і один ніж . 
Тому що в нас на кухні він всього-на-всього один . А , ще ж серветки ...мало не забула .
Чудово .

Якраз пора виймати курку , як я почула що вхідні двері відчинилися . А ось і Іра .

- Боже , що це у нас так пахне ?- почула з коридору голос подруги , а через секунду вона зайшла на кухню .
Та як виявилося , не сама .

- Невже це мене так чекали в гості ?- з усмішкою дивився на мене Даня.
- Схоже , що так . Тому що ми рідко такі вечері готуємо .- підтакувала Іра.

- Просто був настрій , і вільний час ...- пояснила я .
- Ну ж бо , сідайте . Зараз я ще тарілку принесу .

Довго умовляти не довелося , за мить ми вже вечеряли .
Я дивилася на Іру з Данею і в мене з'являлася посмішка .Вони жартували одне над одним, обмінювалися поглядами , хлопець при обіймав подругу і це було так мило ...А головне я бачила яка щаслива вона . 
Очі просто сяяли вогниками і весь час з'являвся рум'янець .
Я дуже раділа за них.