Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"

— Не хотів.

Щось схоже на приреченість пролунало в його голосі. Вперше Віка відчула до нього жалість. Нехай на мить, але почуття виникло.

— У мене не залишилося вибору.

— Твій батько сказав, що обміняв мою... дитину на адвоката. Я лише пізніше зрозумів, що це означає, але вже нічого не міг вдіяти.

Віка раптом зрозуміла, що Ед волів би залишити дитину. Напевно, він її ненавидить.

Що ж сказати? Як пояснити, що вона робила вибір, бувши дурним дівчиськом.

— Я...

Ед відвернувся й попрямував до кімнати. Вона пішла за ним, болісно розмірковуючи, що придумати у своє виправдання.

Чоловік різко загальмував і повернувся до неї. Схопив за плечі.

— Завтра ти станеш на облік в поліклініці. Кинеш палити та будеш їсти тільки те, що належить вагітним.

— Ед, ти не розумієш. Я не можу піти до лікаря.

— Це ще чому?

— Поява на прийомі у гінеколога рівносильна повідомленню в місцевій газеті, що Вікторія Спінель вагітна від невідомого чоловіка. Навіть якщо промовчить лікар і медсестра, що сидять на прийомі, є ще медичні картки та адміністратори. Тут всі медпрацівники знайомі між собою. Батько обов'язково дізнається.

— За декілька місяців всі помітять твій живіт.

— Не буде цього, якщо я зроблю... те, що потрібно.

— Я вже сказав…

Вона благально схопила його за плечі. Ед насупився, і Віка опустила руки.

— Але ж це — не твоя дитина!

— Вона — твоя. Ти ж — бісів лікар і повинна розуміти: ще один аборт, і наступна вагітність буде під великим питанням.

Віка ніколи не бачила Еда таким. Його очі блищали, як полярний лід, а тонкі губи витягнулися в нитку.

Невже він турбується про неї?

Це припущення здавалося настільки неймовірним, що Вікторія вражено замовкла, не знаючи, що сказати.

Момент минув. Обличчя Еда знову стало непроникним. Він відпустив її й відійшов до вікна. Віка ж сіла на диван, витягнула з тумбочки пилку й почала нервово приводити до ладу нігті. Їй треба було щось робити!

Припустимо, вона залишить цю дитину. Батько рано чи пізно дізнається про це. Що тоді?

Віка не знала, як той відреагує. Швидше за все, розлютиться. Можливо, позбавить її грошей. Як вона буде жити? На зарплатню?

 — Ед, я боюся.

— Усі бояться.

— А якщо у мене не вийде?

— Навчишся.

— Тобі легко казати. Мені буде важко одній з дитиною. Ми з мамою якийсь час жили вдвох. Це складно.

— Ти не одна.

Віка поглянула на худу, трохи сутулу спину й не ризикнула уточнювати, що мав на увазі Ед.