Читати книгу - "Наперекір дружбі, Юліанна Бойлук"

— Ти сьогодні чимось засмучений? Такий розсіяний ти буваєш вкрай рідко... Що сталося? Не поділишся? — м'яко спитала я, сподіваючись, що все ж він не поводитиметься сухо і розповість мені, що ж його так мучить.

— Та все добре, Сашо. Не звертай уваги, мій стан ніяк не вплине на роботу... — він очікувано не поспішав відкривати переді мною душу. Авжеж, не достатньо змінити зачіску, щоб завоювати серце людини.

— Але ж ти не лише мій колега, але й друг... Правда? Може розповіси? — наполягала я. Він глянув у моє обличчя, наче наважувався. А потім важко зітхнув і промовив:

— Негаразди на особистому... — сумно всміхнувся він.

— В тебе? Не вірю? Ти ж такий класний, добрий, розумний! Хіба ж хтось може не хотіти бути з тобою? — щебетала я, а вже наступної миті згадала вранішню смс від Олі. Вона казала, що повністю попрощалася з Женею. Він настільки засмучений через це?

Упс...

— Ти мене розхвалила! Дякую, Сашко. Ти чудова, — тепло всміхнувся він, оцінивши мою підтримку... Мій погляд випадково зачепився за барвисту рекламу на зупинці. За два дні прем'єра фільму в жанрі фантастика? А це ідея...

— Ну, якщо я така чудова, може сходиш зі мною в кінотеатр? Я б дуже хотіла піти, але одній не цікаво... Просто як друзі... Щоб звеселитися, розважитися...

Це не було способом зблизитися. Якщо чесно, я теж просто хотіла трохи розважитися, сподіваючись, що це допоможе мені припинити так сильно сумувати за Славою. Водночас я так боялася, що все повториться і Женя знову відмовить мені. От просто до тремтіння в колінах боялася. Тоді я почувалася б зовсім розбитою. Але сьогодні все мало бути по-іншому.

— Так! — раптом вигукнув він. — Авжеж, чому б ні? Я з радістю! І я винен тобі кафе. Може зустрінемося на годину раніше й повечеряємо разом? Просто... як друзі.

Це було настільки несподівано, що я мало рота не відчинила. Навіть одразу не повірила своєму щастю! На душі стало тепліше.

— Я буду лише рада, — усмішка не поміщалася на обличчю. Здається, навіть стоматолог не бачив так всі мої зуби, як я їх зараз демонструвала. А потім ще пів вечора сварила себе за цю дурнувату поведінку закоханого підлітка.

До речі, щодо закоханості. В присутності Жені мені ставало трохи краще, я розуміла, що тепер мені буде легше думати будувати з ним стосунки. Однак, я почувалася дивно… Наче не могла визначитися між хлопцями… Постійно порівнювала їх… Маячня якась…

— Чудово, — всміхнувся колега. Ми рушили до нашого офісу (він знаходився настільки недалеко, що ми вирішили не брати авто, бо лиш у заторах час змарнуємо), але продовжили розмову. — До речі, тобі дуже личить цей колір. Ти ніби змінилася...

Цього компліменту я давно чекала. Серце забриніло радістю. Приємно, що хтось помітив мої старання.

Решту дня ми присвятили виключно роботі, а ось вечір я провела в всесвітній павутині. Тепер навіть фільми дивитися не хотілося, бо тоді мені бракувало коментарів Слави і я засмучувалася. Та Інтернет-прогулянка виявилася не даремною. Добрий дядько Google підказав, що за тиждень в Нью-Йорку відбудеться концерт улюбленого рок-гурту Жені. На щастя, в мене були зв'язки, завдяки яким я могла б терміново дістати два квитки в залу і на літак. Наступні вихідні мали б бути феєричними. Впевнена, що спільна подорож дуже позитивно вплинула б на наші стосунки. Залишилося лише одне невирішене питання, яке я поспішила розв'язати, зателефонувавши подрузі.

— Алло, Олю, скажи, ти навмисно кидала його так, щоб зробити максимально неприємно? — всміхнувшись, спитала лукаво. Звісно, я не бажала Жені й краплі страждань. Однак, мене більше цікавили мотиви подруги. Все це нагадувало поширену серед чоловіків схему: "Один закохує дівчину і кидає, а інший, користуючись її вразливістю, підкорює тим, що просто поруч в важкі часи".

— Що? Я не намагалася боляче вразити його. Я лише сказала, що більше не спілкуватимуся з ним... Звідки ти це взяла? — здивувалася вона. Щиро здивувалася. До слова, вона намагалася розпрощатися з ним кілька тижнів, але завжди щось заважало. З однієї сторони це дало мені ще більше інформації, а з іншої — вони могли вже досить звикнути одне до одного. Але тоді я була настільки засмученою, що не зважала на те.

— Просто він такий розбитий... Ось я й подумала...

— А я тут до чого? Мало чого він може бути розбитим... — хмикнула дівчина. Я важко зітхнула. Дивно якось... Ще не вистачало, щоб я власними руками розпалила симпатію Жені до найкращої подруги. Та ні, все буде добре. Нічого такого не станеться. Вони більше не бачитимуться, а хлопець захопиться мною. Неодмінно!