Читати книгу - "Крутая плюс, або Терористка-2, Марина Меднікова"

— Ось, — Грипа подала папери. — Тут усі документи на квартиру. Я не розбиралася, що важливо, а що ні. Тепер треба стерти інформацію з комп’ютера соціальної служби. Я знайшла людинку. Зробить.

— Як?

— У старий козацький спосіб. За уругвайські ескудо. Ось повний фінансовий звіт… Там є бабця.

Цікавилася, хто приходив до Травіати. Консьєржка могла мене запам’ятати і виказати цій старій…

— Грипо, втям, мені свідки не потрібні. Хоч скільки б їх було. Хоч усе місто. В моєму місті ніхто, чуєш, ніхто не має нічого знати…

— Мене не буде тиждень, — двері за Грипою зачинилися.

«Кандид провів у Борді якраз стільки часу, скільки треба, щоби продати кілька ельдорадських діамантів та придбати ловкий двомісний візок, бо він уже не міг обійтися без свого филозофисти Мартена; засмучувала лише розлука з бараном, якого подарував Бордоській академії наук. Академія оголосила конкурс, запропонувавши дослідникам з’ясувати, чому вовна цьому баранові червона. Премію присуджено одному вченому з півночі, котрий довів, залучивши формулу А плюс В мінус С, поділене на Х, що баран небезпремінно має бути червоним і що він помре від овечої віспи».

Робота сьогодні не клеїлась. Не зосереджувалося. Вольтер, зацікавлений Зірчиними зусиллями примусити Кандида та Куніґунду заговорити українською, похнюплено звісив гострого носа на римську тоґу, здавалося, що й лавровий вінок зів’яв та з’їхав йому з чола на очі.

Командо багато чого приховує від неї. Аби не хвилювати. Зірка й не розпитувала. Організм волів дбати лише про себе та малого, згорнутого солодким п’ястучком у лоні. Зараз дитя дрімало, не штовхалося, не билось нозями-руцями, вимагаючи волі.

Цікаво: людина, оте щось невловиме й незрозуміле, зіткане з тонких енергій матерій, чому й назви не доберуть ось уже тисячі років, яке сидить у голові (в серці? в душі?) і становить властиво людське, перебуває зі своїм земним тілесним пристановищем у досить дивних, недружніх, сказати б, навіть антагоністичних стосунках. Чи може людина безпосередньо (без посередників: спецхарчування, хірургійного втручання, стоматологічного бору, піґуль та мікстур укупі з заштриками) вплинути на будь-яку, найманюнішу функцію свого організму? Не кажучи вже про зліквідування силою волі дірки в зубі чи відновлення втраченої кінцівки… Можете домовитися з власним тілом примусово добровільно не поспати без негативних наслідків кілька ночей перед іспитом? Затримати нагальну евакуаторну функцію шлунка на час, доки дістанетесь домів, де це зробити зручніше й гігієнічніше, ніж у метро під час пік? Ні. Організм менжує вами, як циган кіньми. Диктує умови, висуває власні потреби як пріоритетні. Дякуй, коли хоча би зрідка попереджає про наміри: мовляв, кортить чхнути чи голосно випустити відпрацьовані вітри посеред академічної вченої ради.

«Організме, організме, а чи не бажаєш ти скинути зайві кілограми, тобі ж легше буде?» — «Твоя моя нє понімай». І весь діалог.

Недарма ж поодинчі звитяжці двобою зі своїми клітинами та залозами, судинами та м’язами (йоги і хто там ще) кидають на цю прю все, що мають. Усе єство, сиріч екзистенцію. Народитися, випередити на старті мільйони завзятих живчиків і першим запліднитися в мамину яйце клітину, використати єдиний шанс пожити лише задля того, аби супернадзусиллями натренуватися спати на цвяхах, живцем запорпуватися в могилу чи сидіти в товаристві тарантулів і кобр…

Чи, може, щось є там, на вістрі цієї перемоги над тілом, там, де немає вже нікого й нічого, а лише усвідомлена влада над серцем чи диханням: ось я затримав подих ще на півмиті, ось міокард зусиллям волі скорочується дедалі повільніше, не ду-дум, ду-дум, а ду-ум… ду-ум… ду-ум…

Наркотичне відчуття володаря світу? Політ над океанською вирвою на носі «Титаніка» під пісню Селін Діон…

Не дано нам богорівності. Або живи, як усі — будуй, пиши есеї, пий пиво, сапай город, знімай кіно, винаходь клонування — і спілкуйся з організмом через тлумачів: лікарів, психологів, екстрасенсів, циганок. Або зупиняй і запускай серце на власний розсуд, але тоді на що інше сил не стачить. Зупинилося — пішло, зупинилося — пішло. Мета життя?

Командо повернувся з мітингу Крутої збудженим. Уникав розпитувань. Вийшов, коли Крутая дзвонила, дякувала за першу написану Зіркою промову…

Слухай, Зірко Симчич, а що ти взагалі знаєш про свого чоловіка? Ваша лав-сторі сталася в екстримі. Ви притулилися одне до одного, аби встояти й вижити. Гарний замінник почуттів…

Ти звикла плекати лише свій душевний комфорт, копирсатися у своїх переживаннячках: люблю не люблю, плюну поцілую… А він? Тебе любить?

Цікаве запитання? Від якогось часу деталі поведінки, настроїв Командо могли скластися в дивну картину… Щось приховує. У нього хтось є?

Банальна думка вразила. Зірка ладна була рахувати до дев’яти, аби зрозуміти — нокаут, нокдаун, поразка за очками? Жінки западали на Командо повзводно і поротно (сиріч чотами і сотнями) — не новина. Уособлює українську жіночу мрію. Втілює стовідсотково. Я хто — унікум, аби безжурно не сподіватися на суперниць?

Вимкнула комп’ютер, пройшлася квартирою, прибираючи розкидані речі, ховаючи їх до шаф. Із джинсів Командо випав поліетиленовий пакетик. Макс тигром із засідки плигнув на здобич, кігтем підкинув, погнав перед собою.

З пакета випала… Лайкова вигадлива квітка.

Пахла незнайомим парфумом. Макс скочив Зірці на шию, звісив голову, теж розглядав. Уповільнено, мов у кіні, вклала чужу жіночу прикрасу до пакетика, а пакетик — до кишені його джинсів.

Ось і фініта. Чужа жіноча прикраса в штанях рідного чоловіка.

Обережно повісила джинси на крісло. Зняла з шиї Максимиліяна. Він невдоволено замур котів. Де ключі від «Жозі»? Улюблена червона «тойота», схожа на комаху сонечко і названа «Жозі» на честь дружини Наполеона Жозефіни де Богарне, вже кілька місяців дрімала в гаражі.

Ремиґаючи їхні з Зіркою дівочі прогулянки мандрівки. Зірка відчула: якщо не сяде за кермо, не вдихне пахощів молодості — бензин, парфума своя, парфума для «Жозі», шкіра сидушок, ще бознащо, чим пахне салон жіночого авта, то… І дарма криком флюїдував зі свого сідала Вольтер: «Мадам Командо, схаменіться! Бурхлива ревність творить більше злочинів,