Читати книгу - "Аеніль"

майстриня Лікофрон зреагувала першою. Кілька беззвучних слів, і Сабілла впала на коліна, скривившись від болю. Їй довелося видушити з себе «вибачте», після чого вона ледь змогла піднятися і, хитаючись, пішла до приготованого їй стільця. Нітетіс, що підходила останньою, зблідла і тремтіла від страху. Вона схилилася нижче, ніж всі попередні. Майстер Евагор привітно усміхнувся, потріпав її по голові і промовив:

— Не хвилюйся.

Потім з усіма попрощався і вийшов з зали. Одразу за ним непомітно зникла й Ірене.

Випав перший сніг. Саме в той день, коли відбувалися збори Синедріону.

Палата Синедріону була значно більшою за зал Клану Сокола, адже це чи не найпросторіше приміщення в Академії. Утім воно завжди холодне і порожне, врочистість і величність його високих сірих стін зовсім не святкова. Кілька десятків людей у цьому велетенському залі, розрахованому на сотні, слухали промовця. Гранд-майстер лорд Планкетт говорив тихо, але його слова проникали глибоко у свідомість. Він уже майже втратив зір, та, здавалося, міг бачити все, що знаходилося у серцях присутніх.

— Великі проблеми насуваються на Академію. І невідомо, чи Великий Будівничий передбачав таке, невідомо, чи зможемо ми встояти перед ними. За останні століття нічого подібного у нас не траплялося, а про Темні Часи нам мало відомо.

По залу прокотилося перешіптування. Майстер змовк, кинувши на присутніх холодний погляд, і всі притихли, хоч серед них були маги ще старіші, ніж предстоятель Синедріону.

— Сьогодні ми маємо розглянути ряд невідкладних справ: визначитися стосовно магістерки Ірене Урегус, обговорити складну ситуацію з Адатах ніа Тіамах, призначити дату учнівського балу, розібратися щодо так званого Ордену Ворона, а також прийняти добровільну заяву на звільнення зі складу Президії Синедріону гранд-майстра Георгіса Елітіса.

При останніх словах майстер Евагор схилив голову, а Ірене Урегус, що стояла за невисокою, суто умовною загорожею для підсудних на хвилину заплющила очі. Вона вже знала, що це сталося, та все одно їй не хотілося вірити, що остання надія на її виправдання зникає.

Першою справою одноголосно змістили гранд-майстра Георгіса, який, ввічливо вклонившись, зі спокійним і навіть задоволеним виглядом покинув засідання, зіславшись на нагальну зустріч з послами Арніону. На його місце призначили майстра Йона Ауста Мейсона.

— Ну все, Іра приречена, — пробурмотіла майстриня Лікофрон на вухо Евагору Елітісу. — Він давно має на неї зуб. Та й всі інші в Президії.

— Не всі. Але, на жаль, більшість… Доведеться діяти за запасним планом.

— Так.

Усім довелося змовкнути, бо гранд-майстер перестав копирсатися у своїх паперах і підвів голову.

— Ірене Урегус, магістерко алхімії та чародійства, прошу піднятися.

Ірене й так стояла, але при цих словах здригнулася і схилила голову.

— Ви звинувачуєтесь у завданні душевної шкоди учениці першого курсу відділення алхімії на ім’я, — гранд-майстер знову глянув у свої папери; невідомо, як він міг там щось бачити, враховуючи його зір, — Ембла Ньєрдссон фон Ґульдскір, а також у причетності до зникнення інших двох учнів, один з яких був знайдений у душевно-мертвому стані, як це кваліфікували наші лікарі, а інша розшукується до сьогодні. Що ви можете сказати на свій захист?

Ірене промовчала.

— Ви визнаєте свою вину?

— Так, — несподівано різко відповіла Ірене.

Залою прокотився здивований шум, викладачі вражено дивилися на молоду магістерку. Вони не пам’ятали, щоб хтось у цьому залі визнавав за собою хоч найменшу вину, яким би негідником і злочинцем він насправді не був.

Схоже, що здивований був навіть голова Президії. Якийсь час він пильно дивився на Ірене поверх скелець своїх окулярів. Його вираз обличчя, як завжди, ні про що не говорив. Майже всі інші члени Президії дивилися на Ірене з повагою.

— Чим ви можете пояснити ваш вчинок? — спокійно спитав гранд-майстер.

Ірене підняла на нього короткий погляд, потім знову опустила голову і тихо промовила:

— Я проводила досліди. Наслідків не змогла передбачити.

— Але ж це чари сьомого рівня, а то й вище. Ви повинні були звертатися безпосередньо до Синедріону за дозволом та для контролю над їхнім дослідженням і для роботи з ними.

— Я б не отримала дозволу. Працювати з чарами вище п’ятого рівня дозволяється лише майстрам, та й то у виключних випадках. І не впевнена, що Синедріон знайшов би спеціалістів для контролю над цими дослідами. Мені невідомо, щоб подібні знавці були в Академії.

— Це вже клопіт Синедріону знаходити спеціалістів. Краще було вам отримати і прийняти відмову, аніж наробити стільки лиха.

Ірене промовчала.

— Отже, ви визнаєте, що й те, що сталося з двома зниклими учнями, ваша вина?

— Так, — промовила Ірене вже менш рішуче.

— Цілковито ваша?

— У цьому не впевнена. Хлопець потрапив у викривлений чарівний простір, де був… де було… Я не впевнена, що те, що з ним сталося, лише моя вина.

— Зрозумію. А зникла дівчина?

— Вина моя. Однак вона не мала зазнати більшої шкоди, аніж Ньєрдссон.

— Що з нею трапилося і де вона?

Аделіна схилилася до Евагора і обурено прошепотіла:

— Іра не повинна цього говорити! Це ж зрада Клану!

— Не хвилюйтесь, — сказав Евагор.

Ірене відповіла:

— Мені невідомо, що з нею трапилося і де вона. Дівчина зникла у невідомому мені напрямку, коли я перестала контролювати її.

— Що ж, якщо вам більше нічого сказати, — Ірене похитала головою, — то ми перейдемо до обговорення і вирішення вашої справи. Чи бажає висловитися хтось із присутніх?

Евагор підвівся і промовив:

— Прошу вельмишановну Президію звернути увагу, що магістерка Урегус здійснювала досліди у суто наукових цілях, дотично до своєї наукової роботи на здобуття ступеня майстрині. Ці дослідження, як видно з її слів, не несли у собі злочинної мети, тому їхні наслідки можна кваліфікувати як нещасний випадок, ненавмисне завдання шкоди.

— Бажаєте щось сказати, майстре Теїре? — запитав