Читати книгу - "Помста професора Моріарті"

— Що ще?

— Я приїхав здалеку й маю пропозицію до вашого приятеля. Звідки його знаю — не має значення. Гризомбр відомий навіть в Америці. Де я можу його розшукати?

— Що за проблема! Гризомбра розшукати зовсім неважко. На вулиці Верон є маленький ресторанчик, там усі маленькі. Називається «Порожній дім». Гризомбр, як правило, в цей час буває там. Гадаю, той ресторан належить йому, як і багато інших на Монмартрі. — Сказавши це, дівчина обернулася до Гаррі Аллена. — У вас добрий друг, коли робить вам такі подарунки, як я.

Американець Морнінгдейл тихо засміявся, майже ставши самим собою, навіть голова його по-зміїному захиталась.

— Іди, Гаррі. Я не викажу тебе на Алберт-сквері. Кажуть, циганка Сюзанна варта кожного витраченого на неї су. — Він усміхнувся з власного дотепу, дзенькнув об стіл монетами, відсунув шампанське й теж приготувався йти.

— Ви впораєтеся самі? — запитливо глянув на свого боса Гаррі Аллен.

— Я впорувався сам і в більш небезпечних місцях, ніж Монмартр. Розважайся, зустрінемось уранці в готелі.

Надворі було страшенно холодно. Візники на протилежному боці вулиці тупцювали й гріли руки над жаровнями каштанників. На розі, відколовшись від гурту подружок, до професора підійшла повія.

— Привіт, любий! — почала вона бадьоро. — Я можу показати вам, що таке справжнє життя. — Її маленький носик посинів од холоду, зуби цокотіли.

— Тільки торкнись мене — і я вирву твоє серце! — голосом Джарвіса Морцінгдейла пригрозив їй Моріарті.

Дівчина плюнула просто на нього. Моріарті схопив її за вилоги дешевого пальта, притяг до себе й спокійно сказав по-французькому:

— Стули дзьобика, пташечко, а то я поламаю тобі крильця. — Від його штурхана дівчина поточилась і впала. Не так слова, як дії Моріарті враз примусили її замовкнути. Поки вона підводилась, той сів у фіакр і звелів везти себе на вулицю Верон.

«Порожній дім» мав невеликий фасад — лише двері з різьбленим східним орнаментом і вікно, осяяне зсередини свічкою в червоному абажурі та кількома маленькими афішами, що рекламували тих, хто виступав тут тепер і давніше.

Дебелий швейцар з важкою щелепою взяв у Моріарті невеликі чайові й пропустив досередини, де його, вклонившись, привітав офіціант у пом'ятому, в плямах, вечірньому костюмі. Інтер'єр був типовий для більшості подібних місць — грубі, зсунуті докупи столи, відгороджені від танцювального майданчика дерев'яним парапетом; у глибині, поряд з невеликою сценою, сиділо кілька оркестрантів. Ресторан був заповнений людьми, що свідчило про його популярність. Моріарті мусив кілька разів блимнути, поки очі призвичаїлись до важкого тютюнового диму. Офіціант провів його до столу, з-за якого щойно підвелися чоловік із жінкою. Ще теплий був нагрітий дамою стілець; вмить поставлений офіціантом келих також міг бути тим, яким вона щойно користувалась, а недопитки з нього лиснуті на підлогу. Замовляти не було потреби: офіціант, ніби з повітря добувши пляшку шампанського, відкоркував її і налив у келих, не давши часу замовити щось інше. Шампанське виявилося геть нікчемне.

Моріарті не зразу зміг роззирнутися довкола. Заграв оркестр, вибив дріб, барабанщик, його інструмент бряжчав, мов консервна бляшанка, завіси маленької сцени розсунулися, відкривши тапчан. Знову барабанний дріб. На сцену вийшла кругленька, кокетлива дівчина, підморгуючи й пускаючи бісики постійним відвідувачам, які вітали її свистом і вигуками.

Дівчина, повністю одягнена, повільно вийшла на середину сцени, постояла, моргнула, потім раптом сіпнулася, немов її щось укусило з правого боку грудей. Присутні, багато яких цей номер уже бачили, заходились від сміху. Уявна блоха, звичайно, завдавала дівчині чимало неприємностей, дівчина почала чухатись, поки, зрештою, щоб упіймати кляту комаху, змушена була поступово знімати з себе одяг. Блоха спритно ховалась, і невдовзі на дівчині залишилося дуже мало чого.

Повне роздягання було невідворотне, як те, що після ночі настає день, і виступ закінчився під схвальні оплески. Знову заграв оркестр, і аж тоді професор почав роззиратися довкола.

Жан Гризомбр сидів за великим столом біля танцювального майданчика в гурті двох добродіїв, зовні схожих на банкірів. Гризомбр був невисокий чоловік з поставою та ходою танцівника, але його обличчю бракувало привабливості, притаманної людям цього фаху. Рухи Гризомброві були скупі, на виду рідко з'являлась усмішка, лише губи іноді кривились. Він сидів навпроти поважних ділків, обабіч нього мостилися два охоронці — типові бандити.

Хвилин за десять ділки підвелися. Гризомбр мовчки потис обом руки. Щойно за пляшкою вина було досягнуто якоїсь угоди. Кого ж пограбовано, ошукано чи, може, й убито? Один із охоронців провів гостей до порога, а другому Гризомбр щось тихо сказав.

Моріарті дивився, як рухаються його губи, а у вухах бриніли слова, сказані Гризомбром під час їхньої останньої зустрічі: «Дуже шкода, — сказав він тоді, — але це наше спільне рішення. Якби хтось із нас зазнав такої невдачі й мало не потрапив до рук поліції, ви б зробили те саме. Ви, як керівник, не виправдали нашої довіри, і я змушений просити вас якнайшвидше залишити не лише Париж, а й Францію. Коротше кажучи, надалі я не зможу гарантувати вам безпеку. Більше мені додати нічого».

«Постривай, — подумав Моріарті, — ось ти проковтнеш мою приманку й сам почнеш благати мене знову бути керівником». — Він підняв руку, щоб привернути увагу офіціанта.

— Ще пляшку, мосьє? — підскочив до нього стомлений офіціант, єлейно усміхаючись.

— Я бажаю говорити з мосьє Гризомбром. Усмішка вмить зникла з офіціантового обличчя.

— Як про вас доповісти? — підозріливо дивлячись на Моріарті, запитав він.

— Мого прізвища він не знає. Краще передайте йому ось це… — Моріарті дістав з кишені листа, написаного під його диктовку власноручно Вільгельмом Шляйфштайном.

На конверті було: «Мосьє Жанові Гризомбру. Особисто». У конверті лежала невелика записка:

«Дорогий Жане!

Рекомендую Вам мого американського друга Джарвіса Морнін-гдейла. Він надзвичайно багата людина й має пропозицію, прийняти яку, на мій погляд, Вам більше випадає, ніж мені. Будьте певні, хоч би яку суму назвали, Ви її одержите. Коли йдеться про гроші, він не жартує.